Ще не вщухло Слово Творця, що пробудило страшні, незбагненні сили, в горнилі яких народжувалася Всесвіт, ще зірки не знайшли свого місця, розлітаючись у нескінченності, а неостиглі, мляві планети не кружляли навколо світил, що їх зігрівали, але вже виник Час, а разом з ним незліченна кількість Світів, ще не обжитих, пустельних, незайманих, що з нетерпінням чекають своїх мешканців.

І ось, з останнім звуком Слова, з центру Всесвіту вирвалися два згустки енергії, ім’я яким було Життя і Розум. Тонкої, незримою пеленою розсіялися вони в просторі та, подібне до зерна, упали на ворожий або благодатний ґрунт світів. Життя було багатогранне і різноманітне у своїх проявах, породжуючи істоти невимовних форм та розмірів, тоді як Розум, підлаштовуючись під образ життя, все ж ніс в собі щось приховане від розуміння, що виходить від Творця.

***
Повітря стало прохолодним і вологим. Все рідше зустрічалася вигоріла, пожухла трава, поступаючись місцем яскраво зеленій, соковитій, яка доходила до поясу. Стежка, гублячись у ній, вивела Сергія до глибокої балки, по дну якої тік тоненький струмочок, й пропала остаточно. Хвилину подумавши, хлопчик пішов уздовж обриву. Благо трава тут росла дрібна або не росла зовсім, і незабаром опинився на високому, стрімкому березі широкої річки.

Струмочок на той час розширився і став більше схожим на маленьку річечку. Насилу спустившись до води, наш мандрівник задумався: “А що ж далі?”

І правда, річка була дуже широкою, щоб можна було її перепливти. Нічого схожого на човен або пліт тут теж не було. І Сергій, попередньо підкріпившись, пустився далі берегом річки в надії відшукати спосіб перебратися на інший берег. Уже вечоріло, коли він дістався до густого старого лісу, якій пологим ухилом спускався до річки.

Сутінки густішали, в лісі було зовсім темно, а тому хлопчик вирішив ночувати, не заходячи в нього. Він вибрав невисоке, але велике дерево з товстими розлогими гілками, виліз вище і зовсім вже влаштувався на нічліг, як раптом побачив прямо перед собою два палаючі багряним полум’ям ока.

Вловивши якийсь рух Сергій не став чекати й миттю злетів з дерева, відбіг на кілька кроків, вихопив меч і обернувся.
Спочатку він подумав, що це величезний птах, але, придивившись в напівтемряві, став розрізняти перетинчасті крила, кілька пазуристих кінцівок і ікласту морду з палаючими очима.

Твар злобно дивилася на хлопчика, не наважуючись напасти, але й не відступаючи. Так пройшла хвилина, інша, але інстинкт переміг нерішучість і, видавши голосний вереск, хижак кинувся на хлопчика.

Сергій змахнув мечем, але промахнувся — звір відскочив убік, легко злетів над землею і став атакувати вже з повітря. Хлопчик відбивався мечем, підбираючись до дерева, де низькі гілки заважали б тварині, але та, не зважаючи на меч, нападала як би відразу з усіх боків.

Хлопчик крутився, завдаючи удари то наліво, то направо, але вони не досягали, однак, цілі. Раптом хижак з’явився з боку дерева … Сергій розмахнувся і з усієї сили завдавав удар. Звір відскочив і меч глибоко врізався в стовбур. Хлопчик смикнув держак, але клинок заклинило в дереві. Смикнув знову, двома руками — безрезультатно …

А хижак був уже за спиною. Сергій відчув його смердюче дихання, опустив меч і кинувся бігти, дістаючи з сумки гострий диск з сірого металу. Вставив пальці в отвори, зупинився і жбурнув зброю, майже не цілячись. Диск описав неймовірну дугу і врізався в товсту шию хижака.

Почувся плямкаючий звук. Від впавшої на землю тварі відокремилася голова і покотилася, блиснувши згасними очима. Сергій стояв над тушею і тремтів від збудження та охопившого його страху. Однак, сяк-так заспокоївшись, він нахилився і висмикнув диск, що врізався в землю.

– Дуже добре, – почув він тихий, оксамитовий голос за спиною. – Залиш собі, у мене є ще.
Хлопчик миттєво обернувся. Дівчина, невисока, худорлява, але жилава, стояла перед ним і посміхалася. Потім не поспішаючи підійшла до дерева і без видимих зусиль вийняла меч, і подала Сергію.

– Хто ти? – запитав розгублено хлопчик.
Дівчина засміялася, зробила крок в сторону і розчинилася в хиткому світлі зірок.
Сергій залишився один. Він знову вліз на дерево і, влаштувавшись абияк між гілок, заснув і проспав до ранку.

***

malchik-u-kostraТонка, ледь помітна стежка вилася по березі між лісом і річкою, ведучи за собою нашого мандрівника. Світлий, зеленуватий туман підіймався над водою і розходився між деревами. То тут, то там по річці було чутно сплески.

Сергій бадьоро крокував, несучи меч в одній руці та довгу, пружну гілку в інший. Гілка була цікава тим, що на кінці її була невелика рогулька, що нагадує гарпун.
Хлопець знайшов її випадково, прямо на стежці й вирішив на привалі загострити мечем і спробувати загарпунити рибу, якої, судячи з усього, було багато в річці.

Сумка його спорожніла і, крім майже порожньої фляги, в ній не було нічого. Риболовля вдалася. На мілководді, Сергій без особливих зусиль загарпунив дві пристойні рибини та дуже здивувався, коли знайшов на березі розведене багаття.

Не замислюючись над тим, звідки воно взялося, хлопчик посолив здобич на гілці та поклав на вугілля. Риба, хоч місцями й пригоріла, виявилася смачною.

Підкріпившись, хлопчик подумав, як добре б було мати вогонь. Він вирішив прихопити з собою товсте тліюче поліно з багаття, щоб потім, коли буде потрібно, від нього запалити сухі гілки, яких було багато в лісі.
Тепер крім меча і гарпуна довелося нести ще тліюче поліно, яке постійно намагалося розгорітися при русі.

До вечора він пройшов досить багато і сильно втомився, зате перед тим, як заснути, розпалив багаття, поклавши в нього товсті поліна.
Спати він виліз по звичці на дерево, але ніяких пригод цієї ночі не було. Як видно, побоюючись вогню, хижаки не наважувалися підходити до місця ночівлі.

На другий день стежка привела Сергія до мосту. Це було дуже старе спорудження з товстих, поїдених часом колод.
Як видно, їм мало хто користувався, та й дорога по обидва боки від нього була занедбаної, поросла між камінням бурою травою.

На великому камені біля мосту сиділа знайома дівчина.
– Ну ось, за мостом я не зможу супроводжувати тебе, – сказала вона, звертаючись до хлопчика. – Але ми ще зустрінемося. Будь уважним. Ти вже багато знаєш і вмієш. До вежі Великого Звіздаря тебе призведе ця дорога, так що не заблукаєш.

Сергій розкрив було рота, але, не чекаючи його питання, незнайомка голосно свиснула, з річки негайно ж виринуло щось: якщо не дракон, так вже точно величезна змія і, підхопивши дівчину на широкі плечі, з неймовірною швидкістю попливло проти течії.

TEXT.RU - 100.00%

Далі буде