Людина давно навчилася використовувати для своїх цілей вогонь. Але хто були першими справжніми повелителі вогню, які навчилися переробляти природні матеріали з його допомогою?
Нині у кожній оселі сила-силенна речей, виготовлених із штучних матеріалів, тобто з таких, що їх не зустрінеш у природі. І цегла, з якої споруджено наш дім, і папір, на якому надруковані книжки, – штучні. Щоб мати ці та інші корисні речі, людина мусила взяти природний матеріал і докорінно його переробити.
Кожен крем’яний скребок схожий на кам’яну брилу, від якої його вміло відколено. Та хіба папір схожий на дерево, з якого він виготовлений?
Людство довго вчилося перетворювати одну речовину в іншу. Ця робота розпочалася задовго до того, як з’явилася хімія – наука про речовину. Для того щоби перетворювати одну речовину на іншу, людям знадобилася сила, здатна це зробити. І головним помічником людей у цій справі став їхній найзапекліший ворог вогонь.
Коли забракло кременю, каменю, з якого виготовляли знаряддя праці, люди почали шукати йому заміну. По правді кажучи, сталося це тому, що наші предки від невміння попсували чимало цього цінного каменю. І тут людей виручила самородна мідь. Вони почали придивлятися до зелених грудок, дуже схожих на камінь. Може, цей матеріал замінить кремінь?
Наші пращури пробували оббивати ці грудки. Адже вони вважали мідь каменем і намагались обробляти її як камінь. Від ударів молотка шмат міді твердішав і змінював свою форму. Але бити слід було вміючи. Від занадто сильних ударів мідь робилася крихкою і роз сипалася на друзки. Мідь не камінь, а метал, тому обробляти її треба інакше: не оббивати, а кувати.
Людей, які вміють працювати з металом, називають ковалями. Саме ковалі спробували розплавити мідну руду на вогні. Здавалося справжнім дивом, коли зеленувато-чорний камінь перетворювався в блискучий червонуватий метал.
Пізніше ковалям вдалося зробити нове революцій не відкриття. Виявилося, що коли до розплаву міді додати трохи іншого металу олова, то вона стане дуже міцною. Так було відкрито бронзу. Майстра-коваля поважали і боялися майже як чаклуна.
Ковальське мистецтво вимагало тривалого навчання, і зазвичай секрети майстерності передавалися від покоління до покоління, від батька до сина. Коваль розливав метал у форми, вкопані в землі, щоб не лапнули, потім кував його молотом, прикрашав і полірував готові вироби, надаючи їм кольору та блиску золота. Так на зміну кам’яній прийшла доба бронзи.
ПРОПОНУЄМО ПОЧИТАТИ:
