Розповідь про найперших людей, якими вони були, як відбувалася еволюція людини і підкорення нею вогню.
Ким же були ці нові істоти, котрі з усіх можливих засобів пересування по землі обрали прямоходіння? Вони отримали назву «австралопітеки».«Австралопітек» у перекладі з латини означає «південна мавпа».
Хоча австралопітеки не мають ніякого відношення до Австралії. Населяли вони південь і схід Африки. Саме там вчені, котрі досліджують далеке минуле, знайшли кістки цих найперших людей.
Вчені, які знайшли останки однієї з перших жінок-австралопітеків і за ними відтворили зовнішність цієї жінки, дали їй ім’я Люсі. Вона була дорослою, оскільки вже мала зуби мудрості. Але зріст Люсі був усього 1 метр 20 сантиметрів.
Важила Люсі 32 кілограми. Спробуй порівняти свій зріст і власну вагу зі зростом І вагою Люсі. Ну, а вік, напевно, краще не порівнювати…
Адже Люсі виповнилося 3 мільйони 100 тисяч років!
ПРОПОНУЄМО ПОЧИТАТИ: Як людина навчилася добувати вогонь та як це відбувалося
Світ дикої природи зустрів чужинця непривітно. На відміну від хижаків найперші люди видавалися зовсім беззахисними. Австралопітеки не мали страшних ікол, як шаблезубий тигр, не могли похвалитися таким гострим нюхом, як лисиця, не вміли так швидко втікати від небезпеки, як заєць. Але ці людські істоти вже стояли на двох ногах і перед ними відкрився новий світ.
Може видатися дивним, що австралопітеки перейшли на прямо ходіння. Адже ходіння на двох ногах аж ніяк не є найшвидшим способом пересування. Ті, що бігають на чотирьох лапах, здатні легко перегнати людину. Все-таки їм допомагає рухатися кожна із чотирьох кінцівок. А в людей під час бігу руки тільки заважають.
Але ми, люди, маємо одну істотну перевагу в порівнянні з чотириногими: витривалість. Сильна людина спроможна без зупинки пробігти 42 кілометри, найбільшу спортивну дистанцію, тоді як зебра впаде від утоми вже через 800 метрів.
Наші пращури, австралопітеки, харчувалися плодами та насінням рослин. Вони не знали смаку м’яса.
Та й взагалі, австралопітеки зовсім небагато знали про світ, що їх оточував, і всього боялися. Щоночі страх заганяв їх на дерева. Але ці найперші люди вже здогадалися, що камінь зручно використовувати як зброю та й ломака допоможе захиститися від хижаків. А найкмітливіші з наших пращурів старанно вчилися.
І одного разу, два з половиною мільйони років тому, хтось із них додумався обтесати один камінь іншим. Це і стало початком історії
людства.
Все у світі змінюється. Деякі з цих змін відбуваються швидко, різко, несподівано, мов диво. Їх називають революційними. Інші ж накопичуються поступово. Це еволюційні зміни.
Наприклад, за кілька мільйонів літ рука людини стала відрізнятися від руки мавпи. Великий палець у неї витягнувся, відстовбурчився, адже так зручніше обхопити камінь чи палицю. Це кам’яного знаряддя еволюційна зміна. Виготовлення ж першого це справжнє диво, це революційна подія.
Кам’яні знаряддя, такі, як «рубило» (довгастий камінь із загостреним переднім краєм) або «скребок» (тонка напівкругла кам’яна пластинка), певна річ, під ногами не валяються. Їх треба придумати та виготовити. Та ще й для їх виготовлення придатний не всякий камінь. Потрібен тільки дуже твердий.
Отже, нашому далекому пращуру для виготовлення простого рубила спочатку треба було відшукати потрібний камінь. Потім йому належало придумати форму знаряддя. А вже тільки після цього виготовити корисну річ.
Відтоді люди не без діла тинялися по лісу, а ходили з певною метою. Гострим каменем зручніше було вишкребти з-під кори дерева жирну личинку, а заструганим за допомогою рубила кінцем палиці легше викопати їстівний корінь.
Кам’яним скребком можна було відідрати від шкури ласий шматочок м’яса, не доїдений хижаком. Одного такого шматочка м’яса вистачить на цілий день, не те що коріння з насінням!
Вільний од пошуку їжі час варто було витратити на придумування нових знарядь. А вже за їх допомогою не страшно було полю вати на невеликих звірів.
Ось так, поступово витісняючи австралопітеків, на Землі з’явилися нові люди. Вони були вже не мавпоподібні. Вони вже були справжніми людьми.
Всіх їх почали називати латинським словом «гомо», що означає «людина»: наприклад, «гомо сапієнс» – «людина розумна». Ці «гомо» вже багато чого вміли. І найголовніше, їм вдалося здолати страх перед вогнем.
Спочатку люди збирали тліючі жаринки після лісової пожежі. Цей вогонь вони зберігали роками. З часом вони навчилися самі добувати вогонь.
Справді, якщо швидко потерти один об один два шматочки дерева, то здобутого тепла вистачить, аби запалити жмут сухої трави. Те пер людина менше залежала від примх природи. А ще вогонь захищав від хижаків. Зрештою, за допомогою вогню можна було приготувати смачну їжу.
Отже, сподіваюсь, що розповідь про найперших людей та їхню еволюцію додала вам цікавих знань про наших пращурів.
