казка про носкоедаНе помічали, як іноді зовсім несподівано кудись пропадають речі? Найчастіше губляться шкарпетки. Вірніше одна шкарпетка. При цьому друга лежить на видному місці, а пари її ніде не видно.
Знайома ситуація? Можливо, шкарпетки потихеньку хтось їсть? Носкоїд, наприклад.

Прочитайте веселу казку саме про цього незвичайного персонажа.

Коли мама виймала чергову випрану білизну з пральної машини, вона зітхала і говорила:
– Ну ось, знову носкоїд носок проковтнув.
Маринка з цікавістю заглядала в пральну машину.
– Ма, а де він живе?
– Не знаю, Мариша, напевно, там, за барабаном.

Маринка була спантеличена, бо вона не розуміла, де ж у машини барабан.
Барабан був у молодшого брата. І коли він починав стукати по ньому паличками, тато зітхав і казав:
– Потрібно було купити дитині піаніно.

Мама, яка вчилася свого часу в музичній школі й вміла грати на піаніно, помічала миролюбно:
– На піаніно ще гірше — там крім стуку ще й звук. І звук найчастіше не той, що потрібен.

Папа погоджувався, що піаніно, скрипка і баян були б варіантами ще жахливішими. Правда, і барабан від брата часом ховали, потихеньку, щоб просто на очі не попадався. Його подарував дядько Митя, а тато, в помсту, подарував його синові телефончик з автоматичною фразою, яку говорив різкий і гучний жіночий голос:
– Інформейшн. Кен ай хелп ю?(Тобто, довідкова, Чи можу я вам допомогти?)

Після того, як дорослі близько години слухали фразу з частотою раз у хвилину, допомогти їм не могло нічого, крім батарейки телефона, яка згодом розряджалася. Телефон теж періодично губився не без допомоги дядька Миті.
Коротше, Маринка знову запитала у мами:
– А барабан де?

Мама показала на внутрішню поверхню машини, яка крутилася, коли машинка працювала…
Маринка подумала, що непогано б вночі пробратися на кухню і спробувати виманити носкоїда, поки дорослі сплять. Адже відомо, що при дорослих ніяка чарівна істота ніколи не з’явиться…
Якщо б Маришка була хлопчиком, то, швидше за все, в нічний похід за носкоїдом вона вирушила б з викруткою. І тоді невідомо, чим би закінчилася ця ніч для пральної машинки. Адже всі знають, що хлопчики частіше добираються до бажаного прямими шляхами. Але Маришка була дівчинкою, тому вона приховала для нічного походу пару пиріжків, які класно пекла мама. На такі смачні пироги з капустою і грибами, будь-якій носкоїд вилізе, тим більше якщо дієта у нього перш обмежувалася одними шкарпетками.
Головне тепер було дочекатися, коли все заснуть і при цьому не заснути самій.

Коли в будинку все затихло, Маринка тихесенько прокралася на кухню. Ніч була місячна, тому в будинку було навіть дуже світло. І загадково. Дівчинка підійшла до машинки, відкрила дверцята і, поклавши пиріжки в барабан, тихо покликала:
– Носкоїд, миленький, я тобі пиріжків принесла. Виходь, не бійся, я тебе не трону…

Прислухалась. У машині виразно хтось тихо зітхав, можливо, навіть принюхувався.

Маришка знову покликала:
– Виходь, пиріжки смачні-смачні… я тобі і чаю можу налити, хочеш? І не бійся, я нікому не скажу, що ти й правда є…
З машинки виразно почулося сопіння, глибоке зітхання і, потім, немов з повітря перед Марішкою з’явилося дивовижна істота. Вона була маленька, з довгим носом-хоботом і величезними очима. Вона була майже як людина, але дуже худенька і кошлата. Ну і хоботок надавав їй трішки зворушливий і сумний вигляд. Носкоїд ще раз принюхався і запитав:
– Пирршки – мені?
(Річ у тому, що з хоботом дуже важко розмовляти виразно, але головне, щоб тебе розуміли, правда?)
– Тобі, — кивнула Маришка. – Вони смачніше шкарпеток… Чай будеш?
– Тшай? Смачно?
Маришка пирхнула:
– Набагато смачніше прального порошку…
І вирушила наливати чай.

Через деякий час Носкоїд сидів на краєчку табурета, допивав третю чашку чаю та уминав п’ятий за рахунком бутерброд. З пиріжками він розправився ще до чаю. Маришка сиділа поруч, майструвала бутерброди та дивувалася, як в таку маленьку худеньку істоту поміщається стільки їжі та чаю. Хоча якщо харчуватися одними шкарпетками… У Маришки було декілька питань, але спочатку Носкоїда потрібно було все ж нагодувати…
Худенький, сумний Носкоїд ставав помітно кругліше в області живота, дівчинка вже боялася, що він візьме – і лопне. Але перш ніж вона встигла попередити поїдача шкарпеток про небезпеку, він … заснув.

– Ох, — тільки й сказала дівчинка, коли спроби розбудити Носкоїда не привели ні до чого. – І що ж мені тепер робити?
Годинник пробив опівночі, десь почала вити собака і Маришці стало якось незатишно на кухні. Звичайно, Носкоїда теж не можна було залишати за столом – мало хто зайде і побачить його. Маришка зітхнула, притягла з коридору стару коляску, абияк поклала туди Носкоїда і відвезла до себе в кімнату. Там вона вкрила його ковдрою, щоб не замерз уві сні. І забралася до себе на ліжко з книжкою.
– Я поки почитаю, раптом він прокинеться… – подумала вона.

І тут з боку кухні почулися тихі, але важкі кроки. Звук був повільний, глухий, з якимись сплескуваннями. Немов по коридору топав величезний кит, але на двох ногах.
Дівчинка завмерла. Вона так злякалася, що навіть не могла кричати. Ось вже кроки наблизилися до дверей, ось вони вже зовсім поруч, ось в дверному отворі виявилася величезна нога … Маришка заплющила очі, але так виявилося набагато страшніше, і вона знову їх відкрила.

У дверях стояла величезна жінка, у халаті, в рушнику, намотаному на голову, як чалма, у величезних капцях з помпонами та… з хоботом замість носа. Вона дивилася на Маришку величезними безбарвними очима. І мовчала. І Маришка мовчала. Причини мовчання у них були різні: наприклад, дівчинка просто так злякалася, що слова не могла вимовити. Чому не говорила гостя — сказати було важко, можливо, вона не вміла розмовляти. Тут Маришка зрозуміла, що зараз закричить. І буде кричати до тих пір, поки не прибіжить мама, тато, брат, сусіди… Чим більше народу прийде, тим краще.

Але в цю мить з підвіконня зістрибнув кіт Ім’ярек. Це був величезний, пухнастий, товстий котяра, який користувався повагою не тільки дітей, а й батьків. Принаймні, кращі шматки вирушали йому в пащу в ту ж мить, коли він безмовно піднімав повний святий сумління погляд на того, хто збирався з’їсти цей шматок.
Ім’ярек пройшов повз Маришки, попутно мазнув їй по носі хвостом, і підійшов до тітки в халаті. Вона подивилася коту в очі й кивнула… Кіт повільно пройшов до коляски та махнув хвостом, мовляв, ось воно. Забирайте…

Тітка в халаті підійшла до коляски і похитала головою, зовсім як Маришкіна мама, коли їй здається, що діти дещо перегнули палицю з пустощами. Носкоїд відкрив очі й побачив тітку в халаті.
– Ой, – сказав він, — Тітонька Велике Прання, я зараз повернуся… Я це, випадково заснув…
Тітка в халаті ледь посміхнулася і пробурмотіла низьким басом:
– Дурний малюк, я так за тебе хвилювалася. Швидко додому, неслух такий…
Маришка, відкривши рот, дивилася, як маленький Носкоїд вибирається з коляски та забирається на руки до тітоньки Велике Прання.

– Слухайте, — боязко сказала Маришка, — не сваріть його, будь ласка. Це я його вмовила випити чаю зі мною. А він заснув… це я винна.
Тітонька Велике Прання кивнула:
– Не буду.

– А можна йому іноді виходити з машини й пити чай у нас на кухні? – боязко запитала дівчинка.
Тітка задумалася, а потім відповіла:
– Добре. Але не часто. Раз на місяць, в повний місяць. Пан Ім’ярек, під вашу відповідальність.
Кіт, що сидів на столі, мотнув хвостом і раптом вимовив:
– Лаудноу… (тобто, гаразд, по котячому)

І Тітка з Носкоїдом на руках пішла в бік кухні. Маришка подивилася на кота:
– Ти що, розмовляєш? – запитала вона здивовано.
Кіт муркнув:
– Яу… Атыу спиушшшь…
І подивився Маришці в очі загадковим котячим поглядом…

І Маришка прокинулася.

Був ранок. На кухні бурчала пральна машинка, а мама наливала чай і кликала всіх снідати. Маришка, нічого не розуміючи, вискочила на кухню. Невже їй все наснилося? І нічого не було? Ні Носкоїда? Ні Тітоньки Великого Прання?

Тут мама стала виймати випрану білизну.
– Треба ж, — посміхнулася вона, — сьогодні всі шкарпетки цілі та неушкоджені. Жодного Носкоїд не з’їв.
Маришка подивилася на кота: Ім’ярек сидів, задумливо дивлячись на машинку, потім обернувся до Маришки та … підморгнув їй зеленим оком…

Переклад на українську мову Олійник Лариси. Оригінал казки російською мовою можна прочитати перейшовши на російську версію сайту.

TEXT.RU - 100.00%