Вирушаємо в казкову подорож в осінь разом з нашими героями: Їжачком і Зайченям. Багато цікавого дізналися вони про осінь і записали все для вас.
***
Їжачок сидів під старим дубом, вдихав прохолодне ранкове повітря і, як зазвичай, мріяв. І ці самі мрії віднесли його так далеко від реальності, що, коли на нього несподівано впав зверху листок, він здригнувся і миттєво згорнувся в клубочок, прийнявши свою звичайну захисну позу. Минуло кілька хвилин, але нічого не відбувалося. Навколо було тихо.
Зрозумівши, що ніяка небезпека йому не загрожує, Їжачок заспокоївся, розвернувся з клубочка і подивився вгору. На свій подив він побачив, що на дубі, під яким він сидів, з’явилося злегка побуріле листя.
– Невже вже осінь прийшла? – подумав Їжачок і озирнувся. І те, що він побачив, переконало його в правильності висновків, які він зробив. Настала осінь!
Ось на березі красується невелика купка золотистого листя, яке переливається на яскравому сонечку. На клені листя набувають характерного червонуватого переливу. І хоча трава ще зелена, але і на ній вже цікавим візерунчастим килимом влаштувалося різнокольорове опале з найближчих дерев листя.
Ще один лист, відірвавшись від дерева, плавно почав кружляти в повітрі, повільно падаючи вниз. При цьому він таким чудесним чином переливався на яскравому осінньому сонечку і був таким неповторно красивим, що Їжачок замилувався і зачаровано проводжав листочок поглядом до тих пір, поки той не впав прямо перед його лапками.
– Красиво, — почув Їжачок. – Але сумно …
Поруч з Їжачком стояв Зайченя і теж дивився вгору на пожовкле і почервоніле осіннє листя.
– Чому ж сумно? – здивувався Їжачок. – Красиве не може викликати сум!
– Сумно, тому що минуло літо. Скоро почнуться затяжні осінні дощі. Дерева будуть стояти як голі ідоли. Вже не буде зеленої травички та не можна буде досхочу побігати на квітучих галявинах. – відповів Зайченя, підкидаючи лапками впале осіннє листя.
– Мені здається, що немає приводу для суму. – посміхнувся Їжачок. – До голих дерев ще далеко, зате зараз можна насолоджуватися приємною прохолодою після спекотного літа. До того ж, подивися, скільки яскравих і неповторних фарб навколо! А коли красиво — не можна сумувати!
– Напевно, ти маєш рацію, Їжачок! Не будемо сумувати! – погодився Зайченя. – Навколо дійсно красиво! А нумо зробімо невелику подорож в осінь і запишемо всі наші враження на листочках! І вийде у нас такий собі осінній щоденник!
– Цікава пропозиція! – погодився Їжачок. – Ми будемо кожен день робити з тобою прогулянки й дивитися, як змінюється природа.
ПРОПОНУЄМО ПРОЧИТАТИ: Що ми знаємо про осінь
І Їжачок з Зайченям відправилися подорожувати. А почали вони свою подорож з величезного яблуневого саду, де гілки дерев гнулися майже до землі під вагою дозрілих яблук.
– Скоро люди будуть збирати врожай яблук, — весело перекидаючись, сказав Зайченя. – Він підстрибнув до гілки, збив яскраво-червоне яблучко і з задоволенням захрустів нім.
Їжачок залишився до яблук байдужим. Адже це тільки в казках Їжачки люблять яблука і нанизують їх на голки. Насправді наш Їжачок ні був вегетаріанцем, а вважав за краще м’ясну і рибну їжу. А ще Їжачок був дуже старанним і послідовним малюком.
Тому він взяв перший-ліпший на його шляху листочок і написав ялиновою голочкою на ньому:
Осінь – час збору врожаю!
Потім нанизав листочок з першим записом на голки, і друзі пішли далі. Вони перетнули невеликий путівець і опинилися у квітнику біля невеликого будиночка.
Скільки ж тут було осінніх квітів!
Різнокольоровими вогнями переливалися айстри та жоржини, ще радували своєю красою троянди, і бутончиками як зірочками на яскравому зеленому листі рясніли поки ще не розквітлі хризантеми.
Такий аромат був навколо, що у Їжачка злегка запаморочилось в голові, і він зупинився, щоб записати свої враження.
Цвітуть осінні квіти. Вони красиві та ароматні.
А Зайченя в той час перетнув черговий путівець і став заглиблюватися в ліс.
– Ей, не відставай! – крикнув він Їжачку, і той змушений був перервати своє милування квітами. Він швидко нанизав новий листочок зі спостереженнями на голки та поспішив услід за другом.
Друзі пересувалися по лісовій стежці, весело перемовляючись і помічаючи всі зміни, які вносила в навколишній світ осінь. Зайченя носився туди-сюди по лісу. Він то підстрибував на місці, здійснюючи неймовірні кульбіти, то розганявся і на повному ходу перевертався в повітрі, віртуозно приземляючись на всі чотири лапки.
Їжачок, навпаки, неспішно дріботів по доріжці, смішно ворушачи своїм рухомим носиком, і крутячи головою то ліворуч, то праворуч, намагаючись вловити все запахи та не пропустити нічого цікавого. І все акуратно записував на листочок. Так на листочку з’явилися нові записи.
У лісі незвично тихо. Подекуди на деревах з’являється
різнокольорове осіннє листя.
Але раптом зверху долинув протяжний гул…
Друзі одночасно подивилися вгору і в проміжку між лісовими деревами в небі побачили зграю журавлів, що відлітали у теплі краї.
– Ось уже й журавлі летять, — знову засумував було Зайченя, дивлячись в небо і продовжуючи пересуватися вперед, але раптом об щось спіткнувся і стрімголов відлетів до найближчого дерева.
– Дивись під ноги! – застеріг друга Їжачок. Він зупинився, вирішивши зробити чергову важливу на його погляд запис. Але чомусь поруч на землі він не побачив відповідного листочка. Тоді Їжачок акуратно зняв з голок попередній листик і дописав на ньому:
Перелітні птахи відлітають на південь.
– А що це на моєму шляху мені під ноги кидається? – пробурчав невдоволено Зайченя, обтрушуючи з себе лісову хвою і перегниле листя.
Виявилося, що перешкодою на шляху Зайченя став величезний гриб.
– Ого, який великий! – захопився Зайченя. Він озирнувся і закричав. – Їжачок, дивись, а ось ще гриб. А ось ще…
І дійсно, то тут, то там виднілися гриби. Пару днів тому пройшов хороший дощик і тому гриби траплялися мандрівникам великими колоніями та радували своєю різноманітністю. На листочку у Їжачка з’явилася чергова запис:
У лісі багато грибів. Лісові мешканці роблять запаси на зиму.
Друзі вийшли на невелику галявину і почули тихе дзюрчання струмочка. Їжачок з Зайченя напилися чистої джерельної води, і вже зібралися було продовжити свій шлях, як несподівано з найближчого деревця злетів золотистий листочок.
Він плавно приземлився точно на воду, і струмочок поніс його по своєму невеликому річищу.
Листочок плив як маленький кораблик, погойдуючись на крихітних хвилях струмочка, і переливався в останніх променях призахідного сонечка.
* * * * *
День добігав кінця. Друзі проводжали поглядом листочок-кораблик до тих пір, поки той не зник з поля зору …
– А ти казав, сумно, — посміхнувся Їжачок. – Ми з тобою за цю прогулянку стільки всього цікавого, красивого і дивовижного побачили!
– Так, вражень багато! – погодився Зайченя. – Але я вже зголоднів, а вдома мама, напевно, вже спекла смачний капустяний пиріг. Підемо до мене в гості, Їжачок!
– Дякую за запрошення, але, якщо чесно, не люблю я пироги, і капусту теж не люблю. До того ж скоро зовсім стемніє, а мені ще до свого будиночка добиратися. Я ж не такий спритний як ти. Моя мама теж мене чекає і хвилюється, напевно.
– Ну як хочеш! – від передчуття смачної їжі, яка чекає його вдома, Зайченя в черговий раз підстрибнув.
Він, помахав на прощання Їжачку лапкою та побіг углиб лісу до свого будиночка.
– До завтра, Їжачок! Зустрічаємося під старим дубом! – рознесло по лісі відлуння голосом зайченя.
– До завтра, Зайченя! Неодмінно прийду, і ми з тобою вирушимо в нову подорож! – відповіло саме собі відлуння, але вже голосом Їжачка.
Осінь — це чудово!
ПРОПОНУЄМО ППРОЧИТАТИ: 30 цікавих ідей для осінніх прогулянок і творчості
* * *
Тепер друзі зустрічалися практично кожен день під старим дубом і відправлялися на прогулянку. Їжачок вів їх загальний щоденник осені, записуючи в нього нові враження і зміни природи.
Дні стають коротшими, ночі довші.
З кожним днем стає прохолодніше. Часто йдуть дощі. Дме холодний вітер.
Записував на листочках Їжачок.
Але навіть в дощові й холодні дні друзі не припиняли прогулянки. Вони насолоджувалися кожною миттю, вдихали запах прілого листя і грибів в лісі.
Друзі з насолодою слухали, як барабанили крапельки дощу по листю дерев, перетворюючи окремі звуки іноді в пісню, іноді в приємний і заспокійливий шум, а іноді в грізний гомін.
Квітів у квітнику з кожним днем ставало все менше, але як і раніше цвіли ще різнокольорові хризантеми та ще дрібні бузкові квіточки, які всі чомусь називали морозником.
Вранці на потічку утворювалася тоненька, ледь помітна павутинка льоду, але якщо проглядало сонечко на галявину, то лід танув, і струмочок весело дзюрчав. А потім в один чудовий осінній день друзі потрапили на приголомшливе осіннє шоу, яке влаштувала для всіх мандрівників і любителів прогулянок чарівниця Осінь.
Це був справжній осінній бал. І назва у нього було дуже гарне — листопад! Листя кружляли в танці, зриваючись одночасно з дерев цілими компаніями. У польоті вони часом перепліталися, перешіптувалися і кланялися, як галантні кавалери та дами на цьому балу. А часом штовхалися і закручували дивні піруети. І тоді здавалося, що вони начебто бавляться і веселяться зовсім як весела компанія дітей, присутніх на загальному ігровому майданчику.
Коли час від часу налітав вітер, деякі листя піднімалися вгору і довго парили в повітрі як різнокольорові дитячі паперові літачки. Коли вітер стихав, листя з тихим шурхотом падали вниз, вкриваючи землю і пожовклу траву, різнобарвним пухнастим килимом.
Їжачок і Зайченя кілька днів як заворожені спостерігали за цим останнім прощальним танцем до тих пір, поки практично всі листяні дерева, втративши все своє листя, не застигли як оголені та беззахисні ідоли в очікуванні зими. І хоча як і раніше зеленіли ялинки та сосни, які не даремно називають вічнозеленими, друзі засумували…
Їжачок написав спочатку:
Листопад дуже гарний! Але після нього майже всі дерева голі й некрасиві. Сумно. Скоро зима.
Але оскільки він був оптимістом, то відразу ж дописав:
Але за нею обов’язково прийде весна, а потім і літо! Всьому свій час!
Це була останній запис в осінньому щоденнику друзів.
Всі листочки з записами після кожної прогулянки Їжачок акуратно складав у своїй кімнатці в куточку, біля віконця. Коли їх ставало дуже багато, вони заважали йому пересуватися. І тому їжакові доводилося їх злегка втоптувати, щоб листя не топорщілісь і не розліталися по дому. За осінь цих листочків-записів зібралося безліч.
Якось незабаром після листопаду Їжачок не пішов на прогулянку, а вирішив акуратно укласти всі свої записи, почитати їх і розкласти по датах. Він неспішно перебирав листочки, і під їх тихий шелест заснув. Листя стали для нього теплою зимовою постіллю. Він на них розташувався нібито на теплій перині.
А коли Зайченя, не дочекавшись друга біля старого дуба, прибіг до нього додому (бо дуже йому хотілося похвалитися своєю новою білою шубкою) та заглянув у віконце, то побачив, як той зручно вмостившись серед листочків міцно спав…
І, судячи з його усмішки, снилися йому казкові й добрі сни.
