Подорож в осінь

 
Вирушаємо в казкову подорож в осінь разом з нашими героями: Їжачком і Зайченям. Багато цікавого дізналися вони про осінь і записали все для вас.

 

 

Їжачок сидів під старим дубом, вдихав прохолодне ранкове повітря і, як зазвичай, мріяв. І ці самі мрії віднесли його так далеко від реальності, що, коли на нього несподівано впав зверху листок, він здригнувся і миттєво згорнувся в клубочок, прийнявши свою звичайну захисну позу. Минуло кілька хвилин, але нічого не відбувалося. Навколо було тихо.

Зрозумівши, що ніяка небезпека йому не загрожує, Їжачок заспокоївся, розвернувся з клубочка і подивився вгору. На свій подив він побачив, що на дубі, під яким він сидів, з’явилося злегка побуріле листя.

– Невже вже осінь прийшла? – подумав Їжачок і озирнувся. І те, що він побачив, переконало його в правильності висновків, які він зробив. Настала осінь!
Ось на березі красується невелика купка золотистого листя, яке переливається на яскравому сонечку. На клені листя набувають характерного червонуватого переливу. І хоча трава ще зелена, але і на ній вже цікавим візерунчастим килимом влаштувалося різнокольорове опале з найближчих дерев листя.

Ще один лист, відірвавшись від дерева, плавно почав кружляти в повітрі, повільно падаючи вниз. При цьому він таким чудесним чином переливався на яскравому осінньому сонечку і був таким неповторно красивим, що Їжачок замилувався і зачаровано проводжав листочок поглядом до тих пір, поки той не впав прямо перед його лапками.

– Красиво, — почув Їжачок. – Але сумно …
Поруч з Їжачком стояв Зайченя і теж дивився вгору на пожовкле і почервоніле осіннє листя.

– Чому ж сумно? – здивувався Їжачок. – Красиве не може викликати сум!
– Сумно, тому що минуло літо. Скоро почнуться затяжні осінні дощі. Дерева будуть стояти як голі ідоли. Вже не буде зеленої травички та не можна буде досхочу побігати на квітучих галявинах. – відповів Зайченя, підкидаючи лапками впале осіннє листя.
– Мені здається, що немає приводу для суму. – посміхнувся Їжачок. – До голих дерев ще далеко, зате зараз можна насолоджуватися приємною прохолодою після спекотного літа. До того ж, подивися, скільки яскравих і неповторних фарб навколо! А коли красиво — не можна сумувати!
– Напевно, ти маєш рацію, Їжачок! Не будемо сумувати! – погодився Зайченя. – Навколо дійсно красиво! А нумо зробімо невелику подорож в осінь і запишемо всі наші враження на листочках! І вийде у нас такий собі осінній щоденник!
– Цікава пропозиція! – погодився Їжачок. – Ми будемо кожен день робити з тобою прогулянки й дивитися, як змінюється природа.

І Їжачок з Зайченям відправилися подорожувати. А почали вони свою подорож з величезного яблуневого саду, де гілки дерев гнулися майже до землі під вагою дозрілих яблук.

– Скоро люди будуть збирати врожай яблук, — весело перекидаючись, сказав Зайченя. – Він підстрибнув до гілки, збив яскраво-червоне яблучко і з задоволенням захрустів нім.

Їжачок залишився до яблук байдужим. Адже це тільки в казках Їжачки люблять яблука і нанизують їх на голки. Насправді наш Їжачок ні був вегетаріанцем, а вважав за краще м’ясну і рибну їжу. А ще Їжачок був дуже старанним і послідовним малюком.
Тому він взяв перший-ліпший на його шляху листочок і написав ялиновою голочкою на ньому:

Осінь – час збору врожаю!

Потім нанизав листочок з першим записом на голки, і друзі пішли далі. Вони перетнули невеликий путівець і опинилися у квітнику біля невеликого будиночка.
Скільки ж тут було осінніх квітів!

Різнокольоровими вогнями переливалися айстри та жоржини, ще радували своєю красою троянди, і бутончиками як зірочками на яскравому зеленому листі рясніли поки ще не розквітлі хризантеми.
Такий аромат був навколо, що у Їжачка злегка запаморочилось в голові, і він зупинився, щоб записати свої враження.

Цвітуть осінні квіти. Вони красиві та ароматні.

А Зайченя в той час перетнув черговий путівець і став заглиблюватися в ліс.
– Ей, не відставай! – крикнув він Їжачку, і той змушений був перервати своє милування квітами. Він швидко нанизав новий листочок зі спостереженнями на голки та поспішив услід за другом.

Друзі пересувалися по лісовій стежці, весело перемовляючись і помічаючи всі зміни, які вносила в навколишній світ осінь. Зайченя носився туди-сюди по лісу. Він то підстрибував на місці, здійснюючи неймовірні кульбіти, то розганявся і на повному ходу перевертався в повітрі, віртуозно приземляючись на всі чотири лапки.
Їжачок, навпаки, неспішно дріботів по доріжці, смішно ворушачи своїм рухомим носиком, і крутячи головою то ліворуч, то праворуч, намагаючись вловити все запахи та не пропустити нічого цікавого. І все акуратно записував на листочок. Так на листочку з’явилися нові записи.

У лісі незвично тихо. Подекуди на деревах з’являється
різнокольорове осіннє листя.

Але раптом зверху долинув протяжний гул…

Продовжити читання на наступній сторінці

Сторінки: 1 2