Сьогодні для вас казка Людмили Поцепун “Принцеса та місячний принц”.
Прочитавши цю казку ви разом з принцесою здійсните захоплюючу подорож на Місяць і дізнаєтесь деякі цікаві подробиці.
***
У деякому царстві у деякій державі жила-була принцеса. Її звали Люсі. Вона була дуже гарною, доброю та ніжною дівчиною. А ще вона була незвичайна. Адже попри шикарну зачіску та вбрання, принцеса посилено вивчала науку. І не лише науку. Вона всі ночі безперервно спрямовувала свої погляди до неба.
Її найкращим другом був Звездочет. А придворний майстер на всі руки зробив для неї диво того часу — перший телескоп. І принцеса Люсі могла спостерігати рух зірок і життя Місяця з ближчої відстані.
Невдовзі всі почали називати її Принцесою зоряного неба.
Якось уночі, з неба впала зірка й опустилася прямо на долоню Люсі. Дівчина заворожено милувалась красою небесного світила. Потім вона глянула на небо і подумала:
— От би й мені ніби зірочці політати небом, і відвідати красеня Місяця.
Наче за помахом чарівної палички, ні зненацька, Люсі встала і пішла в куток кімнати, де горою лежали всякі коробочки, скельця, блискітки та інші дрібнички. Покопавшись там трохи, вона вибрала кілька деталей.
І її ніжні маленькі пальчики почали акуратно згортати, з’єднувати, фарбувати та клеїти матеріали. Незабаром на столику красувалася мініатюрна ракета.
– А ти мені подобаєшся, – прошепотіла Люсі. – Я назву тебе «Стріла». Тільки як мені тут поміститися?
Зірочка, що впала з неба, яку Люсі поклала в прозору вазу, при цих словах засяяла ще яскравіше. І раптом невидима сила підняла Люсі вгору і закружляла. Дівчина заплющила очі. А коли знов відкрила їх, то побачила, що стоїть біля своєї красуні-ракети. Двері в ракету відчинені й трап спущений.
Дівчина, акуратно ступила на сходи. Усередині ракета була зовсім, як справжня (як у 21 столітті). Біля великого ілюмінатора розташовувався великий стіл із безліччю яскравих кнопочок та важелів. Біля столу стояло високе крісло на коліщатках, прикріплених до рейок, що проходили по всій ракеті, і за допомогою яких, сидячи на кріслі, можна було доїхати до будь-якої кнопочки чи ілюмінатора.
Люсі сіла у крісло. Її маленьке серце тремтіло. Але вона зовсім не знала, що робити. І тут металевий голос робота сказав:
– Лас-ка-во про-си-мо на борт Ра-ке-ти «Стріла»! Пристебніть ремені! Зліт через п’ять секунд – чотири – три – дві – одна. Старт!
Ракета затремтіла. Люсі побачила, як зовні все світилося яскраво-червоним світлом, а потім вкрилося димом. «Стріла» відірвалася від столу і вилетіла у відчинене вікно.
Незабаром дим розвіявся, і Люсі побачила нескінченне блакитне небо. Воно було не лише над головою. Синява була і попереду, і позаду, і праворуч, і зліва. Скрізь. Зірки жовті та червоні, блакитні та сріблясті були посипані по небосхилу.
Кожна була чудова. І кожній зірці романтична Люсі готова була надіслати захоплений погляд.
Нарешті попереду з’явився жовтий обідок місяця. «Стріла» опустилася м’яко і легко.
– Місяць, – сказав робот.
– Яку відстань ми пролетіли? – Запитала принцеса.
– Від Землі до Місяця 384467 кілометрів. Вас чекають. Ідіть.
ПРОПОНУЄМО ПРОЧИТАТИ: Вірш про нашу планету Земля
Люсі відстебнула ремені безпеки. Рука комп’ютерного робота вручила їй красивий рожевий скафандр. І принцеса, причепурившись, спустилася трапом. Вона ступила на Місяць. Під її ногами сколихнувся «місячний пил».
Люсі присіла і роздивилася його. Місячним пилом виявилося ні що інше, як найдрібніший пісок. Навколо себе вона побачила безліч кратерів та гір. Вони були великі! Адже Люсі була зменшена до розмірів ракети, а Місяць був справжнім.
Вона обережно йшла Місяцем, розглядаючи химерні форми її поверхні. Десь далеко майже на горизонті пролетів метеорит і впав на місяць, піднявши велику хмару пилюки.
Раптом вона побачила, що їй назустріч хтось іде. То був загін лунян! Так-так, вона відразу здогадалася, що це вони тому, що у кожного з них за спиною майорів жовтий плащ із зображенням Місяця.
Вони вітали її. Запросили сісти в гарну карету, запряжену трійкою місячних коней, грива яких була яскраво золотистою з яскраво-червоними зірочками. Коні кинулися в галоп. Вони скакали граціозно і зовсім безшумно, з кожним стрибком, пересуваючись одразу на кілька метрів уперед.
Луняни ледве встигали за каретою. Ось карета в’їхала до місячного міста. Будинки в місті були збудовані з жовтої цегли. Різьблені рами прикрашали мозаїку на вікнах. Карнизи дахів були прикрашені зірочками, які сяяли й освітлювали все навколо, так що було дуже світло, як удень на Землі.
Але красені коні зупинилися. Дверцята карети відчинилися, і Люсі запропонували вийти. Прямо перед нею простяглася доріжка, викладена з жовтого каменю. Вона вела до чудового палацу. Люсі підійшла до сходів палацу і тут помітила: палац – точна копія її власного палацу на Землі.
Луняни – служителі палацу, дбайливо відчиняли перед принцесою всі двері. Вони провели її на самий верх. Туди, де була її улюблена кімнатка із видом на зоряне небо.
А назустріч їй вийшов гарний статний юнак. Він ніжно подивився на неї:
– Ласкаво просимо, Люсі, у Місячне Королівство! Я – місячний принц
Крен.
– Добрий вечір, Ваша Величність!
– Я дуже довго спостерігав за тобою. Я бачив, з якою ніжністю ти
вивчаєш зоряне небо. Ось і послав до тебе свою подругу Зірочку,
щоб вона допомогла тобі прилетіти до нас. У Місячному королівстві ще жодного разу не ступала нога людини.
– Дякую за запрошення, Крен! Це велика честь для мене, – відповіла принцеса. – Я навіть не підозрювала, що на Місяці є життя.
– Багато хто так і думає. Але ж ми дуже маленький народ. Та й ти прилетіла на маленькій ракеті. А люди навіть за всього бажання, розглядаючи Місяць у свої телескопи, не можуть нас побачити.
– Крен, у вас дуже гарно. А чому твій палац… такий схожий на мій?
— Тому, що я будував його разом із вами. Скільки я тебе пам’ятаю, ти завжди із любов’ю вивчала небо. А мені так само цікава ваша Земля. Ось тому я часто бачив тебе у свій телескоп. До речі, мої придворні також спорудили його на зразок твого. Ось подивись.
ПРОПОНУЄМО ПРОЧИТАТИ: Трохи про Планету Земля (будова, атмосфера)
Принцеса підійшла до телескопа. Перед її поглядом з’явилася Земля. Красива, з синіми морями та зеленими материками, та білими полюсами. Так, вигляд був чудовий.
– Яка вона гарна…
– Так дуже. Ну, ходімо, покажу тобі Місяць.
Вони вийшли із палацу.
– Ти, мабуть, і сама вже знаєш, що Місяць – незмінний супутник
Землі.
– Ну, так, ми проводили із сестричками експеримент. Ми прив’язували до кульки нитку. Підіймали над головою і починали крутити. І кулька не відлітала. Вона оберталася навколо, але завжди була на відстані, що не перевищувала довжину нитки.
– Класний експеримент. А на Місяці ти зате можеш стрибати далі та
вище, ніж на Землі.
– Справді?
– А ти спробуй.
Люсі стрибнула вперед і на свій подив вона з легкістю просунулася метрів на 15.
– Ух ти. Стривай я сама скажу, чому так вийшло. Це тому, що на Місяці слабше тяжіння, ніж Землі! Так! А ще у вас немає дощів, ні вітру. Ось навіть мої сліди залишаються незмінними. І, мабуть, ніколи не зміняться.
– Яка ти спостережлива, принцеса!
– Дякую, принце! У тебе так цікаво! Прилітай і ти до нас у гості.
– Дякую за запрошення.
– Вибач принц, мені, мабуть, треба летіти назад. Вже сонечко повернуло свій бік на моє королівство, – тихо промовила принцеса, подивившись на Землю.
– Тепер ти можеш прилітати до мене частіше. Я чекатиму тебе в повний місяць. Тоді сонечко повністю висвітлює один бік Місяця, і можна буде спостерігати за світлом.
– Так, а коли ти прилетиш до нас, я покажу тобі, як Місяць впливає на припливи та відливи Океану на нашій Землі. Тобі сподобається. Адже на Місяці зовсім нема води. А вона теж чудова!
Так за розмовами вони дійшли до ракети. Принцеса піднялася на борт. В ілюмінаторі принц зміг побачити красу усмішки Люсі без скафандра на голові.
Вранці принцеса Люсі на мить подумала, що нічна пригода лише наснилася. Але побачивши, на столику біля маленької ракети кілька місячних каменів полегшено зітхнула.
Майже одразу ж принцеса сіла за рукопис. Вона повинна була розповісти всім, який дивовижний і прекрасний Місяць.
Тепер майже щовечора до палацу принцеси пролягала Місячна доріжка. А в королівстві кожен раз спостерігався справжній зорепад, після якого, в рукописах Люсі додалося кілька нових рядків.
