Сьогодні ми розпочинаємо публікацію казки про пригоди двох нюхачів – Шокля та Лямки.
Як відомо, всі події у Світі з чогось починаються. І пригоди також. І це незаперечний факт. Пригоди наших героїв починаються з весняного пробудження та приємної кави.
Розділ 1. Весняне пробудження.
Якщо дійти до старої криниці за селом, а потім повернути по закинутій стежці в ліс, а потім довго-довго йти, нікуди не повертаючи, поки стежка не почне перетворюватися на ледве помітну ниточку серед трави. А потім пройти ще трохи. Тоді раптово з’явиться вузенька доріжка, викладена круглими камінчиками різних кольорів. Доріжка настільки вузенька, що незрозуміло, кому це знадобилося її в глухому лісі викладати і як по ній зазвичай ходять.
Потім почнуть траплятися дивні споруди. Вони найбільше схожі на великі бочки, покладені на бік, та ще й наполовину вкопані в землю. У кожної такої бочки є двері та вікна, а значить, це все ж таки будиночки. Хто ж у них живе?
*****
Рано-рано вранці, коли птахи тільки починали несміливо натякати сонцю, що пора б уже й вставати, а повітря перетворювалося на водянисту масу і норовило залізти за комір, Лямки тихенько відчинив двері й став на порозі. Він зіщулився від ранкової прохолоди, принюхався і раптом насторожив гострі вушка. Звідкись смачно пахло пригодами. Такими великими та повними небезпек, скарбів, можливо, піратів, розбійників, драконів, магів…
Лямки від збудження аж підстрибнув на місці й нервово облизнувся. Його зелена шерстка встала дибки та заіскрилася, наче її зарядили електрикою. Руді очі теж сяяли від захоплення. Лямки швидко побіг у будинок: треба було розповісти про все Шоклю.
Шокль ще спав, затишно згорнувшись у круглому гнізді. Уві сні він хмурився, щось шепотів і взагалі було зрозуміло, що там, де він бродить, у нього якісь неприємності. Таким чином Лямки подумав, що розбудити друга зараз – справа благородна.
Взявши соломинку, Лямки полоскотав другу п’яту – п’ята смикнулася і зникла під ковдрою. Лямки хмикнув і полоскотав іншу п’яту, яка теж сховалася в укриття. Тоді Лямки провів соломинкою біля носа Шокля.
Шокль чхнув і розплющив очі, поки ще перелякані, як у кошеня.
— І каву, і булочки, і джем… — сказав він, закопуючись глибше під ковдру. І знову заплющив очі.
— А може тобі ще різдвяну індичку одразу подати? – хитро запитав Лямки.
ПРОПОНУЄМО ПОЧИТАТИ: З чого починається Весна
Шокль одразу сів у гнізді та очі його широко розплющилися:
— А що? Є? — жадібно спитав він.
— Однак, — спантеличено промовив Лямки й пішов на кухоньку варити каву. Тому що зрозумів, наскільки далекий його друг від сприйняття новин про пригоду, яка готується впасти їм на голову.
Треба сказати, дорогий читачу, що Шокль та Лямки належали до нечисленної групи нюхачів, що ще залишилися на нашій планеті.
Не намагайтеся знайти їх у лісі. Навіть якщо вони там і живуть, ви не побачите ні їх самих, ні їхніх будиночків. Нюхачі вміють бути непомітними та вибирати такі місця, де жодна людина не буває.
Просто в якийсь момент ви, вже майже вийшовши до їхнього села, подумаєте: ой, а от яка гарна стежка зліва від мене, чи не піти мені нею. І повернете з дороги, не доходячи до їхнього села. Саме тому нюхачів ніхто ніколи не бачив. І, найімовірніше, не побачить. Ну хіба що вони самі захочуть вам показатися.
Натомість вони бачать і чують усе, що відбувається у Світі. Особливо чують. Гострий нюх у них на пригоди, подорожі, незвичайні речі, чаклунство і навіть на небезпеку. І все це притягує їх, як магніт. Дивно, що вони ще залишилися на нашій планеті за наявності такої тяги до небезпек і пригод.
Нюхачі бувають різні, як і люди загалом. Але дещо спільне вони мають. Це великий рухливий ніс, яким вони винюхують усілякі новини, шовковиста шерсть, що вкриває їх цілком, великі відстовбурчені гострі вуха і невгамовна цікавість. Живуть вони у маленьких будиночках. Принаймні тоді, коли не вештаються світом слідом за черговою пригодою, яку відчувають за багато верст.
ПРОПОНУЄМО РОЗГАДАТИ: Загадки про весняні квіти в віршах
Але ще нещодавно була зима, дув суворий північний вітер, будиночки були занесені снігом і навіть сам запах пригод за зиму вивітрився. Нюхачі на зиму вважають за краще впадати в сплячку і відсипатися відразу за весну, літо та осінь. Щоб потім було більше сил на подорожі.
А ось тепер настала весна, а отже, повіяв свіжий вітерець і одразу приніс масу новин. А Лямки був першим, хто почув абсолютно весняну пригоду. Ну хто рано встає, тому й чути.
У кухоньці зворушливо запахло кавою. ЇЇ запах вився від плити й, завиваючись у кільця, втягувався в спальню. І вже за хвилину зі спальні з’явився Шокль. Очі його ще були напівзаплющені, але кухоль з кавою він знайшов безпомилково.
— Кава-кава-кава, — промимрив він. — А що вже весна?
Лямки видав захоплений клич нюхачів:
— Пам-па-па-памммм! Весна, друже! І пригода!
Шокль принюхався:
— Де? Чому я його не чую?
— Бо ти, соня, ще не прокинувся. Пий каву, відкривай очі, налаштовуй вушка і носик, бо скоро ми вирушаємо в дорогу.
Шокль зітхнув, намагаючись згорнутися калачиком у кріслі:
— Невже друзі існують тільки для того, щоб будити тебе рано навесні й одразу кудись тягти…
— А то! – захоплено вигукнув Лямки.
Шокль зробив пару величезних ковтків кави, і його вовна злегка заблищала. Через пів кухля кави очі в нього відкрилися повністю.
Коли кухоль спорожнів, він підвівся, обтрусився всім тілом і бадьоро сказав:
— Ну, де мій рюкзак?
Як ми вже знаємо, нюхачі люблять подорожі.
