В цьому розділі ви дізнаєтесь, куди відправились наші шукачі пригод після того, як відпочили та попили каву, і що чекало їх на шляху до пригоди.
Розділ 4. На шляху до пригоди.
Кава – це, звичайно, добре. Але колись треба й продовжувати шлях, тим більше що гарна пригода не буде довго чекати, вона кличе й манить, якою б небезпечною не здавалося.
Шокль діловито запакував свої спеції та баночку з кавою, Лямки помив казанок і кухлі, а Грег…
Ну, він теж підвівся й приготувався йти. Йому особливо й збирати не було чого.
Навколо снували жучки, павучки, що прокидаються, траплялися і дрібні звірята, які поспішали привітати весну. Іноді вони весело пищали вітаючи мандрівників, але кілька разів друзям добре дісталося, тому що звірятка і справді були дрібними, снували туди — сюди, і важко було не наступити їм на лапи.
Зокрема, Лямки встиг майже придавити мишу, що не вчасно майнула під ногою.
Миша зупинилася і закричала:
– Великий виріс, так? Під ноги дивись, слон єгипетський.
Визначення «слон єгипетський» настільки приголомшило уяву Лямки, що якийсь час він йшов мовчки, а перед очима у нього малювались єгипетські піраміди, для яких низка слонів тягла плити…
Шокль зосереджено принюхувався, намагаючись визначити дорогу. Разом з тим він постійно перед кимось вибачався, бо мав більший талант наступати на щось значуще.
Грег посміювався –– гірше, ніж потрапити ногою на його хвіст, Шокль поки що не спромігся зробити.
Вдалині замаячили дахи будинків, долинув запах хліба і ще чогось виразно смачного.
Шокль облизнувся:
— Пироги, всякі там шанежки, розстібайчики… — мрійливо сказав він і прискорив крок.
Лямки прокинувся:
– Ану стояти! Куди це ти розбіг?
– Так пироги, шанежки там … – Шокль явно втратив зв’язок з реальністю, почувши запах їжі.
Лямки в’їдливо нагадав йому:
– Люди там, друже, а нам до людей не можна, ми для них не існуємо.
Шокль зупинився та зітхнув:
– Але ж пироги для нас існують…
Лямки загадково посміхнувся:
– Це так, тільки вночі й тихо-тихо…
Грег зацікавлено дивився на друзів:
— Це ви типу пироги красти збираєтеся, чи що?
ПРОПОНУЄМО: Шаблони «Сердечка» для оформлення листівок-валентинок
Лямки надувся від образи:
– Ми ніколи нічого не крадемо, ми просто беремо й чесно за це платимо.
— Це цікаво чим? –– Грег не втримався від іронії в голосі. Тому що явно нюхачі не тягли із собою гаманець, набитий грошима.
– А ми їм щось корисне в обмін на їжу робимо. Теж уночі. – пояснив Лямки. – Наприклад, мишей виганяємо в поля з комор, дрова зачаровуємо, щоб горіли добре й не чадили, худобу лікуємо. Ми багато чого вміємо. Нам тільки показуватись на очі людям не можна, це такий закон.
Грег засоромився:
— Коли так, тоді добре… Тільки не будемо ж ми навколо цього села весь день кружляти, щоб ночі дочекатися?
– Не будемо, – сумно підтвердив Шокль. – Все одно до вечора ще село знайдеться.
Однак, коли вони проходили повз останню хату, то звідти, тихенько, щоб не для зайвих вух, їх гукнув маленький чоловічок із густою бородою.
Він навшпиньки підбіг до Шокля і сунув йому в руку вузлик:
— Пригощання вам, друзі, — прошепотів він. – Ви там у полі тільки корівок заговоріть, щоби завжди додому йшли й не губилися, бо неспокійно нині в нас стало. Пропадають корівки в лісі, як не паси. Лади?
І чоловічок зник.
Шокль понюхав вузлик:
– Пироги, – мрійливо простягнув він. – Шанежки там…
Лямки стурбовано глянув уперед:
– У лісі недобре, отже. А що там недобре, га? Заговорити ми заговоримо, але й самим треба бути обережніше.
Грег нарешті видавив із себе:
— То хто це був такий?
– А, це Домовик. Вони нас і бачать, і знають. Ось і прибіг за допомогою, – пояснив Шокль, притискаючи до себе вузлик з їжею.
Лямки пирхнув:
– Ти там випадково не з’їси все, поки ми корівок замовляємо. А то я дивлюся, у тебе така любов до цього вузлика, ніжна та трепетна.
Шокль обурено щось прошипів у відповідь, але дуже нерозбірливо, тільки вгадувалося щось на кшталт «шанежки там»…
Друзі зайшли в ліс, принюхуючись і прислухаючись. Десь вдалині кукувала зозуля. Але мандрівники не захотіли питати її про ймовірний залишок років життя, і вона скривджено замовкла. Більше в лісі не було чути нічого.
ДАЛІ БУДЕ. Попередня частина тут.
