Сьогодні ми дізнаємось, чому давня людина вважала природу своєю родиною (побачимо давній світ очима предків). Цікава пізнавальна стаття із розділу “Історія людства”.
*****
Стародавні люди не вважали себе якимись винятковими істотами. Вони вміли дякувати природі просто за те, що вона їх годує.
Наприклад, у індіанців було заведено після полювання по черзі підходити до вбитого оленя і гладити його рукою від голови до хвоста.
«Спочивай, старший брате, — говорили вони оленю. — Ти приніс нам свої роги і м’ясо, і за це ми тобі дякуємо».
Не слід забувати, що ми не єдині на нашій планеті. Тварини й рослини з’явилися задовго до того, як людина звелася на ноги. Саме рослини вловлюють сонячне проміння й виробляють кисень, без якого ніщо живе не може обійтись. А деякі тварини протягом еволюції набули таких якостей, про які людина може тільки мріяти. Собака краще за людину розрізняє запахи, корова — смак їжі, свиня — справжній чемпіон за відчуттям дотику, кішка чудово бачить у темряві, а кажан чує звуки, недоступні нашому вуху.
Мова без слів: Таємниці спілкування
Було б помилкою вважати, що тварини не вміють розмовляти. Та іноді вони, як, приміром, бджоли, спілкуються беззвучно — через танець. Якщо бджола знаходить квіти, в яких багато нектару, вона повертається до свого вулика й улаштовує танці на стільниках. Кружляючи то ліворуч, то праворуч, бджола ніби виписує приплюснуту вісімку. Лінія на перетині двох овалів показує напрям польоту відносно сонця, а кількість обертів, зроблених бджолою, — точну відстань до солодких квітів.
Та жодній із мов тварин не під силу та величезна робота, яку виконує мова людей. Наша мова — це величезна скарбниця знань і досвіду людства. В ній і тепер живе наша історія.
Наприклад, відомо, що всі слова, котрі означають предмети (їх називають іменниками), мають рід: чоловічий, жіночий та середній. Але оскільки наші пращури всі предмети вважали живими, то в давнину людям вистачало двох родів: чоловічого й жіночого. І нині ми продовжуємо позначати родом і живі істоти, і неживі предмети. Хоча й не можемо відповісти, чому, скажімо, дощ відносимо до чоловічого роду, а парасольку — до жіночого.
Ніхто з нас не народжується, вже вміючи розмовляти. Навіть тепер, коли світ переповнений мільйонами слів, кожній дитині доводиться вчитися говорити. Ось так і людство, придумуючи і повторюючи слова, поступово ставало мудрішим.
Душа, сни та віра в духів
У давнину люди вірили, що все навколо: тварини, рослини, вітер, сонце, каміння і навіть речі — має душу, розмовляє, думає і відчуває так само як людина. Просто люди не розуміють цієї мови.
Душа — це те, про що ми говоримо «Я»: наша пам’ять, почуття, бажання, воля.
Це правда, що наша душа цілковито залежить від нашого тіла, адже вона там і перебуває. Тільки це не вся правда. Скажімо, коли людина спить, її тіло майже нічого не відчуває. Але ми бачимо сни, де живемо у чарівному світі. Іноді навіть може наснитися, що в нас зовсім інше тіло — наприклад, птаха, і ми літаємо, ніби ластівка. Та коли ми прокидаємося, розуміємо, що це був сон, і нам наснилася мрія.
Наші далекі предки не відрізняли казковий світ від дійсного. Їм здавалося, що все відбувається за доброї чи злої волі невідомих сил — духів, які правлять світом. Наймогутніші з них — ті, що керують сонцем, дощем і вітром. З ними, вважали давні люди, треба мати особливо добрі стосунки. Якщо вони розсердяться, не уникнути страшного лиха. На думку наших предків, ці могутні духи дуже суворі і не збираються дружити з людиною. Єдине, чим можна тут зарадити — це умилостивити їх.
Тотем: Рідня серед дикої природи
Інша справа — тварини і рослини. Давні люди щиро вірили, що їхній рід походить від якоїсь тварини: наприклад, від орла, вовка, лося чи бізона. Такого уявного родоначальника, тобто прабатька чи праматір роду, називають «тотем».
Для людей із роду Лося всі лосі були родичами, а значить, на них не можна було полювати. Але якщо все ж таки було вбито лося, то перед ним належало вибачитись і оплакати його як рідну людину.
Як не дивно, але ставлення до чужаків, людей із іншого роду чи племені, було не таким приязним. У ті часи людям здавалось: якщо інше плем’я розмовляє незрозумілою мовою, то в ньому живуть не «справжні» люди, і їх можна вбити. Тому племена часто воювали одне з одним. На час війни обирали вождя — зазвичай найсильнішого чоловіка.
Вважалося, що його сила передається всьому племені. Але варто було вождю постаріти або занедужати, як його вбивали, аби не накликати лиха на всю громаду. Виходить, небезпечна це справа — керувати племенем!
Висновок.
Ось ми і отримали відповідь на питання: чому люди вважали природу своєю родиною?
Наші предки сприймали світ не як набір ресурсів, а як величезний спільний дім.
Вони бачили в тваринах і рослинах своїх «старших братів» та родоначальників-тотемів, бо розуміли: життя людини неможливе без гармонії з довкіллям. Це відчуття спорідненості вчило їх поваги, вдячності та відповідальності перед кожним деревом чи звіром.
Навіть сьогодні, називаючи землю «матір’ю», ми несвідомо звертаємося до того давнього знання про те, що природа — це не просто середовище, а наше коріння та найближча рідня.
ЦІКАВО:
