Продовження казки Чарівний колодязь , з якого ви дізнаєтеся, як Сергій вибрався з чарівного колодязя і хто йому в цьому допоміг.
Початок казки тут.

Двері розчинилися, голосно грюкнувши, й розбудили Сергія. Той відкрив очі, і ще не оговтавшись від сну, миттєво скочив на ноги. Вигляд людини з візком не злякав його, навпаки, підбадьорив і зміцнив його впевненість у порятунок, а тому хлопчик кинувся вслід, і у два стрибки наздогнав чоловіка.
«Вибачте! Доброго дня! – закричав він тремтячим голосом. – Скажіть, а як мені вибратися звідси?»

Бородань зупинився, зміряв поглядом Сергія і не сказавши ні слова, вказав рукою вглиб коридору, після чого покотив свій візок далі. Хлопчик відправився за ним.
Вони довго йшли проходом, а за ними по черзі згасали смолоскипи. Повітря підземелля, як не дивно, не була затхлим, як буває зазвичай в закритих приміщеннях. Одяг на Сергії повністю висох до того моменту, коли попереду замерехтіло світло, явно не від смолоскипів.

Хлопчик і бородань вийшли на кам’яну терасу печери. Вона була настільки величезною, що ні стін, ні стелі її видно не було. Яскраві сріблясті хмари повільно пливли вгорі та висвітлювали печеру рівним світлом, при якому предмети не відкидали тіней.
З тераси відкривався вид на селище, круглі будиночки якого, розташовувалися рядами та утворювали тісні вулички й провулки. У самій же терасі було зроблено поглиблення у вигляді басейну з отвором на дні та під’їзною естакадою. Бородач вкотив візок на естакаду і перекинув її таким чином, що вода вилилася в басейн. В цей час по широких, вирубаних в скелі сходах, на терасу піднялися троє таких же невисоких бороданів, але були вони в кольчугах, при мечах на широких поясах, зі щитами та довгими списами.

«Іди за мною», – сказав один з них, звертаючись до Сергія, і став спускатися по сходах.
Хлопчик пішов за ним у супроводі двох інших воїнів.
Спустившись і пройшовши кілька кварталів, вони опинилися на просторому майдані, перед великим красивим будинком, збудованим у стилі дуже схожим на готичний. Вузькі високі двері та вікна вгорі закінчувалися зображеннями невідомих Сергію тварин – хижаків з не пропорційно великими іклами. По обидва боки дверей стояли такі ж, як прийшли разом з ним, воїни. Двері відкрилися самі собою і також самі закрилися за Сергієм. Стражники залишилися на площі.

Великий зал, де опинився хлопчик, був прикрашений колонами з невеликими яскравими кулями і фресками на стінах. Величезний дубовий стіл, що стояв у центрі, був завалений сувоями, книгами та різноманітними глиняними табличками. Привертали увагу неймовірних розмірів пісочний годинник та майстерно викувані з жовтого металу підставки, на яких були розташовані вирізані з зеленого каменю чаши.

За столом сидів худорлявий чоловік з великими виразними, сумними очима, гачкуватим носом і акуратно стриженої борідкою. Він щось писав, але відволікся та з цікавістю подивився на хлопчика. Потім посміхнувся й запитав:
– Навіщо ти прийшов до нас?
– Я зовсім не збирався приходити до вас, — відповів Сергій, запинаючись.
– Тоді чому ти тут?
– Мене привели озброєні люди.
– Звідки привели?
– З тераси.
– А там як ти опинився?
– Прийшов слідом за тим, хто віз воду …

Чоловік знову посміхнувся:
– Тобто, все ж таки прийшов … Гаразд. Так як же ти потрапив до нас?
– Я впав у колодязь …
– І що? Думаєш ти перший? Але, однак, ніхто не приходив до нас. Мало того, ні вони, ні їхні рятувальники, навіть двері не бачили … А ось ти прийшов …

Сергій мовчав.
– Ну і що нам з тобою робити?
– Відпустити …
– Та хто ж тебе тримає? Але куди?
– Назад в колодязь, — невпевнено прошепотів хлопчик.

Чоловік засміявся:
– Так ти прийшов з колодязя попросити, щоб тебе відпустили знов у колодязь?
Сергій мовчав. Та й що він міг сказати?
– Чого ж ти мовчиш?
– Я хочу назад до річки …
– Ну що ж, бажання зрозуміле, але його буде важко здійснити.

Чоловік, трохи помовчавши, продовжував:
– До нас й потрапити дуже складно, а піти ще складніше. Бачиш, ми, звичайно, можемо відвести тебе до криниці. Допускаю навіть, що ти з неї виберешся, хоча це навряд чи. Але куди ти виберешся? Таких колодязів безліч і всі вони знаходяться в різних Світах …
– Як же так?

Чоловік продовжував, не звертаючи уваги на питання:
– Не пройди ти через двері, все було б не так уже й страшно. Ти почекав би, тебе стали б шукати та, врешті-решт, знайшли. Але ти пройшов через двері, хоч я й сам не розумію, як це сталося, і тепер все змінилося. Тобто колодязь залишився, але де він тепер знаходиться я не знаю, та й ніхто не знає, тим більше, що місце його розташування постійно змінюється …
– Що ж мені робити?
– Не знаю. У нас не було ще такого випадку. Але ось що я тобі скажу, ми — маленький народ і ця печера – наш будинок, але, як ти сам розумієш, не єдине жиле місце в нашому Світі. Коротше, ми виведемо тебе назовні й покажемо дорогу, що веде до башти Великого Звіздаря. Якщо Вищі Сили будуть прихильні, ти доберешся до вежі та зустрінешся з Наймудрішим. Ти скажеш йому, що управитель народу Печери дуже просить його допомогти тобі. Він істота не зла, і якщо це в його силах, то допоможе тобі повернутися у твій Світ. Це все, що ми можемо для тебе зробити …
– Дякую!

Чоловік взяв зі столу невеликий молоточок і легенько вдарив ним у гонг, якій стояв поруч. Відразу ж відчинилися двері, і до кімнати зайшов один з охоронців.
«Нагодуйте цього юнака, дайте йому в дорогу води і їжі та виведіть до розвилки. Там покажіть дорогу до Великого Звіздаря … Нехай Вищі Сили бережуть його в шляху. І, мабуть, — сказав він хвилину подумавши, — дайте йому меч … Думаю, знадобиться.»

* * * * *
Пройшовши довгим і заплутаним лабіринтом підземних ходів, Сергій у супроводі воїнів, нарешті, вийшов до Порталу, якій був вирубано у товстій кам’яній стіні. Це й був вихід з Печери.
Перед очами хлопчика розкинулася нескінченна, вигоріла під сонцем степ. Непомітна вузька стежка пробивалася між густою зів’ялою травою та впиралася в самотнє велике дерево, від якого в різні боки розходилося кілька таких же непримітних стежок.

– Ось, — сказав старший з воїнів, — тут ми залишаємо тебе. Іди по крайній лівій стежині, нікуди не звертай. Заощаджуй воду, а меч завжди неси в руці.
– А далеко треба йти?
– Ніхто не знає. Це буває по-різному.
– А меч? Для чого?
– В степу багато хижаків і … Втім, сам побачиш. Будь уважним та обережним.

Воїни мовчки розвернулися і зникли в Порталі. Сергій залишився один.

ДАЛІ БУДЕ

TEXT.RU - 100.00%