Люди звикли скаржитися на погоду. Або занадто жарко або занадто холодно, то дощ іде занадто довго або навпаки, давно не було дощу …
Загалом, Природа своєї погодою ніяк не може догодити вимогливому людству. А якщо розібратися, у природи немає поганої погоди. Кожен день саме такий, яким і повинен бути. Саме про це ця казка.

Сонечко прокинулося, зачерпнуло росинки, умилось і почало свій звичний шлях по небу.
Весело було йому пестити своїми променями міста і села, сади й ліси, моря і річки.
І до того було йому радісно, що воно почало муркотіти веселу пісеньку:

Ось по стежці піднебесній
Пробіжу я як завжди!
Все мені цікаво в Світі —
Море, гори, і сади,
І струмки й океани,
Хризантеми й тюльпани,
І озера, і ставки,
І дороги, і містки,
Дитсадки, будинки, школи,
Кактуси й матіоли,
Іграшки та каруселі,
І оазиси в пустелі —
Всіх своїм теплом зігрію,
Я тепла не пожалію!

А як раз в цей час, прибігла Хмарка, велика, важка, темна і затулила собою Землю.
Прикро стало Сонечку, та так, що просто плакати захотілося. І воно б, мабуть, заплакало, якби не пролетів поруч Вітерець.

– Е, ти чого кисле таке? Що трапилося? – запитав він у Сонечка.
– Так ось, Хмарка закрила від мене Землю …
– Подумаєш! – розсміявся Вітерець — зараз ми це виправимо!

хмаринки та сонечкоНалетів він на хмаринку, підхопив її за боки та поніс, і поніс …

Посміхнулося Сонечко, засяяло, залило Землю променями. І не помітило, що на Землі Травинки та Квіточки раптом зажурилися, опустили голівки, обм’якнули. А коли помітило, засмутилося і запитало:
– Ой, невже ви мені не раді? Хіба я не грію вас?
– Ради, ради, — відповідали рослини, — ми всю зиму чекали тебе, тільки ось ти висушило землю і не можемо ми напитися, а тому — гинемо. Деревам краще, коріння у них великі, глибоко дістають, а наші корінці маленькі, ось і харчуємося ми тим, що на поверхні …
– Ось як? – здивувалося Сонечко, — а я й не знало.

І недовго думаючи стало Сонечко кликати Вітерця.

Вітер, вітер, вітерець,
Через поле навпростець
Ти до нас скоріш лети,
Треба нам допомогти.
Хмарка хай скориш прийде,
Землю дощиком поллє!

А Вітерець тільки того і чекав! Власне, він зовсім недалеко відігнав хмаринку. Так що повернути її на місце було справою хвилини.

Прилетіла Хмарка, низько опустилася над Землею і … пролилася дощем! Напоїла Травку і Квіточки, і попливла собі далі. І знову виглянуло Сонечко, і зраділо воно свіжим, зміцнілим рослинам.
І радісно зашуміла густа зелена Травка, а Квіточки підняли голівки та розкрили свої бутончики зустрічаючи світлі, теплі промінчики …

Так сталося, що в природі даремно ніщо не відбувається! Потрібен і Сонця теплий промінчик, і дощик добрих хмаринок, і повінь швидких річок,і білий і пухнастий сніг, і грім над першим листям, І припливи, і прибій.
Навіть дикі торнадо може бути комусь теж потрібні!

Сталось так, що в цьому Світі
Кожен має щось робити:
Сонце землю зігріває,
Дощик землю поливає,
Повінь топить місто вкрай,
Нищить буревій врожай,
Взимку сніг пухкій лежить,
А весною грім гримить.
Ще є спека, кульки граду,
Є веселка та торнадо…
Нічого не є даремним,
Хоч не є завжди приємним…
(Вірш Лариси Олійник)

Автор: Давид Чорний
Переклад тексту та віршів: Лариса Олійник

TEXT.RU - 100.00%