Сьогодні для вас дуже цікава казка про хлопчика Артура та його улюблену іграшку – ведмедика. Прочитавши казку, ви дізнаєтеся про незабутню пригоду іграшкового ведмедика, якій вирушив у політ.
***
Артур мав дуже багато іграшок, з деякими він грав кожен
день, інші діставав дуже рідко, а були й такі, що хлопчик взагалі ніколи не брав. Однією з таких забутих іграшок було зовсім маленьке ведмежа.
Коли його тільки поклали в кошик, він чекав, що ось-ось з’явиться хлопчик і візьме його пограти. Мишко просто завмирав у передчутті, коли Артур діставав іграшки, але той не помічав плюшевого малюка.
Так день за днем, місяць за місяцем із ведмедиком ніхто не грав. Той сумував і нудився в очікуванні, а потім і перестав, боятися почав, що з ним захочуть пограти. Адже ведмежа не знав, як поводитися в цьому випадку.
І ось одного разу Артур вкотре зазирнув у кошик, і його очі зустрілися зі зляканим поглядом маленького ведмежати.
Хлопчик простяг руку і посадив крихту на свою долоню. Ведмедик відчув тепло і перестав хвилюватися.
– На нас чекають захопливі пригоди! – вигукнув Артур. І ведмедик повірив.
З того дня хлопчик не розлучався зі своїм новим маленьким другом. Ведмедик ставав водієм автомобіля, керував поїздом, кораблем….
Тепер щодня став дивовижним та несхожим на решту.
Ведмедик радів і хвилювався щоразу, коли великий друг брав його в руки.
Якось хлопчик зробив для мишки літак з паперу і задумав відправити плюшевого малюка у політ. Ведмедик дуже переживав, він боявся висоти, але не скажеш про це Артуру.
Перший запуск літака відбувся вдома. Пілот був схвильований, але нічого страшного не сталося, тому ведмедик заспокоївся. А потім Артур узяв ведмежа і літачок на прогулянку.
Ведмедик сидів на літальному апараті й готувався до запуску. Артур прицілився і помахом руки відправив друга у подорож. Вітер свистів у вухах.
Паперовий літак виявився надто легким для таких потоків повітря, його занесло та перевернуло. Ведмедик вивалився на землю. Артур підбіг до місця краху, підібрав літачок, але не знайшов ведмедика.
Хлопчик нишпорив у траві, але крихітного друга не було видно. Сльози застилали очі випробувача.
«Як же так – він втратив такого чудового товариша, що тепер із ним трапиться?» – переживав хлопчик.
Тим часом ведмедик сів у густій траві. Вона виявилася такою великою, що була в рази вищою за малюка.
“Де я? Що ж мені робити? Куди тікати? Де шукати Артура? -Хвилювалося ведмежа.
І тут до нього підбігла мишка:
– Вітання! Ти хто такий?
– Я ведмежа.
– Такий крихітний! Зазвичай ведмеді величезні, вони можуть мене легко затоптати та навіть не помітять. А ти такий малий, що я навіть можу тебе задавити!
– Я іграшковий, – зізнався ведмедик.
– А що ти тут робиш?
– О, я летів літаком, який побудував мій друг, а потім вітер мене скинув сюди. І тепер я навіть не уявляю, як знайти будинок.
– Тобі треба піднятися нагору, щоб побачити, куди йти, порадила мишка і втекла.
Мишко заплакав. Як же йому піднятися нагору, він не вміє лазити по деревах, як справжній ведмідь. В цей час повз пробігав жук.
– Ти хто такий? Чого сльози ллєш? – І ведмедик поділився з комахою
своєю бідою.
– Я тобі допоможу. Сідай на мене, підніму тебе по дереву нагору, щоб ти озирнувся.
Ведмедик видерся на спину помічника, схопився за роги, і жук почав підбиратися на стовбур дерева. Незабаром ведмедик зміг оглянути округу і побачив хлопчика.
Той сидів дуже далеко, як здалося крихітному ведмежаті. Коли жук спустив малюка на землю, то вигукнув:
– Мені ніколи не дійти!
– Тобі треба долетіти, – порадив жук і втік.
Малюк знову заплакав. Літати він не вмів, а його літак виявився надто далеко, щоб ним скористатися. І тут поруч із ведмедиком приземлилася пташка.
– Крихітка, ти чого плачеш?
Ведмедик розповів птахові свою історію.
– Твоєму горю легко допомогти! Я домчу тебе до твого товариша вмить!
Пташка підставила крило, і мишко незабаром уже сидів у неї на спинці.
– Тримайся міцніше! – вигукнув птах і злетів у повітря.
Так швидко та високо маленький льотчик ще не літав. Але він навіть не
злякався, бо поспішав до свого друга.
ПРОПОНУЄМО ПРОЧИТАТИ: Ведмеже царство
***
Артур сидів на траві й плакав. Раптом зовсім близько біля його ніг опустився птах. Хлопчик здивовано глянув на неї. Він не одразу зрозумів, що пернатою треба. Але тут погляд упав на її спину. А там сиділо його ведмежа! Хлопчик боявся поворухнутися, щоб не
злякати пташку, але та завмерла і ніби чогось чекала.
Артур простяг руку і взяв ведмежа. Тієї ж секунди птах злетів, і хлопчикові навіть здалося, що помахала на прощання. А ведмедик помахав у відповідь.
– Чудеса, – тільки й зміг сказати Артур.
Сльози висохли в мить. Хлопчик дивився на свого друга і посміхався.
– Вибач мені, мій гарний, мій славний малюк! Я не мав так з тобою робити. Я міг втратити друга! Тепер ніколи не завдаватиму тобі неприємностей. А літачок і так можна запускати – без льотчика.
Мишко сидів на теплій долоні свого товариша і дивився разом з ним, як вітер несе паперовий літак.
«І все-таки літати – це дуже цікаво!» – Подумало ведмежа.
