Як часто ви проходите повз вуличного цуценя, яке не має свого будинку, але яке так про це мріє? Можливо, іноді ви зупиняєтеся біля нього, кидаєте йому їжу і навіть гладите його або граєтесь з ним. Але потім ви все одно йдете, а нещасна тварина довго дивиться вам услід. І в його погляді явно проглядається німе прохання: “Візьми мене з собою” і надія, що людина повернеться та подарує йому тепло, захист, дружбу, любов та просте собаче щастя…
Саме це надихнуло мене на написання цього вірша про маленьке цуценя, що мріяло про будинок і доброго друга-людину.
Ображено в пісок зариюсь на прощання…
Ти йти збираєшся, я мрію йти з тобой…
В очах моїх сумних побач німе благання…
Нарешті зважся та візьми мене з собой.
Чекаю я тепла твого й твого участья,
Пограй зі мною трохи, я ж мале щеня.
Так хочеться хоть трошки повізжать від щастя,
З тобою бути поруч хочу я щодня.
Візьми мене з собой додому, я благаю,
Зігрій скориш мене душі своїй теплом.
Нам буде весело з тобою, обіцяю,
І на прогулянки підемо ми разом!
Не йди … Подумай трохи ! Я такій хороший!
Ти тільки зараз в очі подивись мої!
Повір мені, будь ласка, милий перехожий,
Для тебе буду вірним другом назавжди.
Фото В. Осипова
