Нам зараз важко уявити, як можна обходитися без вогню і без сірників чи запальничок для його розпалювання. Але багато століть тому люди не вміли добувати вогонь і бачили його лише як наслідок природних стихій. Зі статті ви дізнаєтеся, як людина навчилася добувати вогонь.

Історія розвитку людства – це історія виживання людей у навколишньому світі. І як показав час, вогонь став однією з найважливіших умов продовження існування людини на планеті Земля.

Про існування вогню люди дізналися, спостерігаючи, як під час грози від удару блискавки спалахують дерева. Вогонь у такі моменти видавався їм руйнівною силою. Але попри це вони розуміли, що від нього стає тепло, і його бояться дикі звірі. Однак людям знадобилося дуже багато часу, щоб самостійно без природного втручання добувати вогонь тоді, коли їм це було необхідно.

Є гарна легенда про Прометея, який багато століть тому подарував людям вогонь. Але це лише легенда і не більше. У житті все було набагато складніше. Спочатку первісні люди добували вогонь від природного вогню.

Природні джерела вогню:
1- вулкани, діяльність яких набагато перевершувала сучасну вулканічну діяльність
2- лісові та степові пожежі
3- самозаймання великих скупчень мертвих мікроорганізмів
4- займання дерев від удару блискавки
5- полум’я природних газових свердловин у місцях, багатих на поклади нафти.

Первісні люди поклонялися вогню, як божеству. Отриманий вогонь вони ретельно охороняли й старанно підтримували багаття протягом тривалого часу, тому що вогонь допомагав їм вижити в холодну пору, приготувати їжу та врятуватися від диких тварин.

У період, коли люди вже вміли використовувати вогонь, але ще не вміли його добувати, відбулося зближення невеликих людських груп. Вогонь став передаватися від однієї групи людей до іншої. Необхідність у вогні вела до зближення груп, взаємодії між людьми та їхнього об’єднання.

Але все ж таки люди, як і раніше, залежали від багатьох природних і життєвих причин, які будь-якої миті могли залишити їх без вогню.
Наприклад,

  • дощ, сніг і вітер могли загасити багаття
  • відсутність сухого хмизу і дров, унеможливлювало підтримку вогню
  • недбайливість людини, яка була відповідальна за багаття, також призводила до втрати вогню
  • при зміні стоянки не завжди вдавалося донести до нового місця палаючи смолоскипи або тліюче вугілля

Тому людині було життєво необхідно навчитися видобувати вогонь, щоб використовувати його в потрібному місці та у потрібний час.

людина добуває вогоньЗ часом давні люди помітили, що якщо з великою силою терти один об одного дерев’яні палички, незабаром вони задимляться і загоряться. Пізніше печерна людина зауважила, що при ударі одного каменю об інший з’являється іскра.
Можливість добувати вогонь зробила людину сильнішою.

Ми можемо лише здогадуватись, як усе це відбувалося, спостерігаючи за тими племенами людей, які ще й досі знаходяться на стадії первісного існування.

На Алясці місцеві мешканці натирають сіркою два камені та стукають ними один по одному. Коли сірка спалахує, індіанці кидають каміння на суху траву чи сухі гілочки.
У Китаї та Індії осколком глиняного посуду б’ють по бамбуковій палиці. Ескімоси стукають шматочком кварцу по шматку піриту.

А деякі племена використовують спеціальні лінзи, які вони називають спалюючим склом. За допомогою цих лінз можна спрямовувати сонячні промені на суху гілочку дерева доти, доки вона не загориться.
Ось коротко про те, як людина навчилася добувати вогонь.