Розповідь про те, що сталось на нашій планеті, коли потеплішало та як стародавні поселенці впоралися з новими випробуваннями.
Приблизно 40 тисяч років тому люди почали швидко заселяти материки Землі. Тобі, напевно, відомо, що:
Великі частини суходолу, відокремлені океанами, називаються материками або континентами.
Всього є шість материків: Євразія, Африка, Північна Америка, Південна Америка, Австралія та Антарктида.
Найбільший континент — це Євразія, де знаходиться наша Батьківщина, найменший — Австралія.
У сиву давнину, задовго до появи людини, всі континенти становила єдине ціле. Тварини вільно мандрували материком з назвою Пангея, що в перекладі з грецької означає «вся земля». Але потім земна кора стала тріскатись, і материки почали повільно розходитись урізнобіч, тобто дрейфувати.
На всіх материках, окрім Антарктиди, люди живуть з давніх-давен. Але на різні материки вони потрапили різними шляхами й не водночас. Уже нащадки австралопітеків почали залишати свою батьківщину – Африку й перебиратися на інші землі. Неандертальці заселили майже всю Азію та Європу.
Але найбільшого успіху в освоєнні нових земель зажили кроманьйонці. Цих людей за розум і кмітливість назвали «гомо сапієнс сапієнс», тобто людиною розумною розумною, або двічі розумною.
На той час у людей було вже чимало корисних знарядь. Кроманьйонці виготовляли такі гострі й рівні ножі, що ними й тепер можна порізатися. З кісток та рогів тварин вони навчилися виточувати гострі й міцні наконечники для списів. За наявності такої зброї навіть кільком людям було до снаги перемогти мамонта чи бізона.
КОЛИ НА ЗЕМЛІ ПОТЕПЛІШАЛО
У порівнянні з героїчною мандрівкою предків австралійських аборигенів, які вирушили на вутлих суденцях у далеке плавання океаном, поява в той самий час людини розумної на континентах Північної та Південної Америки виглядає як легка прогулянка. Люди просто перейшли з Азії в Америку по крижаному мосту!
Крижаний міст із Сибіру на північноамериканський континент існував дуже довго, майже 30 тисяч років. По ньому в різні часи до Америки перебралися зовсім не схожі одні на одних люди. Всі вони стали предками американських аборигенів – індіанців.
А приблизно 12 тисяч років тому на Землі почалося різке потепління. Льодовики стали швидко танути. Здавалося, найтяжче випробування холодом, коли під загрозою опинилося життя всього людства, завершилося. Але попереду на людей очікували нові труднощі.
Коли розтанули льодовики, до океану додалася величезна кількість води. Рівень моря підвищився на 100 метрів! Обжиті людьми рівнини опинилися під водою. Жахливі повені супроводжувалися бурями й ураганами. Зрозуміло, чому в усіх народів Землі збереглися легенди про Всесвітній Потоп, від якого мало хто врятувався.
Найвідоміша з легенд розповідає, що Всесвітній Потоп був карою людям за погані вчинки – гріхи. Бог помилував тільки трудівника Ноя та його родину. Бог навчив Ноя, як спорудити великий човен – ковчег. Окрім своєї сім’ї, Ной взяв до ковчега й по парі всіх видів тварин.
За легендою, вода вкрила навіть найвищі гори й знищила все живе на Землі. Довго блукав ковчег безкрайніми просторами океану. Лише через сім днів випущений Ноєм голуб повернувся з оливковою гілочкою, що означало мир і надію на життя. Зрештою ковчег прибило до гори Арарат, що самотньо височіла над водою. Тут змучені мандрівники зупинилися.
Важко сказати, як усе відбувалося насправді. Одне зрозуміло: тим, хто вцілів після Великого Потопу, часто не було чого їсти.
Через зміну клімату мамонти й інші великі тварини вимерли. Людям довелося вчитись, як добувати собі нову їжу. Наші пращури впорались із цим завданням.
