Як стати чарівницею

А почалося це все з того, що тато подарував Оленці гру. Ну, таку, яку на комп’ютер ставлять. Показав, як її включати, трошки пояснив, що робити. А сам пішов на роботу.

Оленка якраз тоді хворіла, вдома їй одній було нудно. Тому дівчинка сіла грати. На екрані з’явився будиночок, прямо як у казці — такий затишний, з фіранками, ніби як пряниковий. А в будиночок потрібно було потрапити, виконавши завдання і відповівши на питання. Оленка майже все зробила, але ось з останнім завданням ніяк не могла впоратися — треба було підібрати відповідний ключик. Та ще дістатися до нього по лабіринту. Дівчинка ніяк не могла це зробити, втомилася, забралася на ліжко і … сама не помітила, як заснула.

Дивна річ, але приснився їй той самий будиночок. Тільки тепер він ніби як був населеним. З труби на синьому черепичному даху йшов димок, та лунали голоси. Хтось говорив басом:
– А ось пирогів би зараз.
Йому відповідав тоненький голосок:
– А ти піди, у коморі підмети, по засіках поскреби, може і на пиріжок набереться.

Двері раптом рипнули та відчинились. Оленка завмерла.
Через двері висунувся дід. Старий, з довгою бородою, з паличкою в руках. Примружившись, раптом вимовив хриплувато:
– А у нас гості, ніяк … Підійди, здається …
Дівчинка боязко підійшла ближче. Дід глянув суворо:
– А щось ти у нас без гостинця? В гості-то … Ну, коли прийшла, заходь … Самовар вже скипів …

Оленка засумнівалася. Оскільки батьки їй суворо заборонили ходити в гості до незнайомих людей. Але це з одного боку. А з іншого … Це ж сон, напевно, уві сні можна і зайти? У будь-який момент прокинутися можна … Який там може бути будь-який момент, замислюватися не хотілося. Оленка зайшла в будиночок. Це був всім будиночкам будиночок. Велика світла кімната, посередині стіл, на столі самовар і величезні чашки на блюдечках. У кутку піч, розмальована півнями. Усюди якісь пучки трав, посуд глиняний, рушники, вишиті узорами. Красиво, навіть дуже.

Біля столу поралась рум’яна маленька бабуся. Побачивши Оленку, сплеснула руками:
– Ой, батюшки … Так у нас гостя. А пирога-то ще й немає. Сідай хоч чаю випий …

Оленка сіла на лавку, намагаючись зрозуміти, насправді їй це сниться або вона продовжує грати …

Старенька тим часом налила чаю і, сівши поруч, запитала:
– А ти як до нас потрапила, красуня? До нас нечасто гості заходять.
Оленка чесно відповіла:
– Не знаю. Я в гру грала. І в ваш будиночок ніяк пройти не могла. Там ключ, до нього не добратися. І лабіринт пройти не можу — мені кіт заважає.
Старенька грізно крикнула:
– Василь, поди сюди!

Через грубки почувся шурхіт, через хвилину звідти виліз величезний чорний котяра. Глянув на господиню і досить нахабно запитав:
– І чого треба?
– Ти чому дівчинку до нас в будинок не пускав? Чого вередуєш?

Кот оглянув Оленку і простягнув ліниво:
– Так вона обманює тата з мамою. Ліки не приймає, а ховає під подушкою. Не хоче вона в школу ходити. Ось.
Промуркотів таке, кіт вистрибнув у вікно. Оленка почервоніла. Був такий момент — їй дуже хотілося не йти в школу, а застуда виявилася легкою. Ось вона і вирішила, що якщо ліки не приймати, то можна поболіти довше.

Старенька похитала головою:
– Так справа не піде … У тебе температура, горло болить, а ти не лікуєшся? Зараз ми тебе живенько на ноги поставимо. Таблеткам вашим я не довіряю, а ось є у мене травичка хороша … зараз я тобі її заварю … Вип’єш — відразу одужаєш. Хіба ж це діло — своє здоров’я не берегти тільки заради того, щоб в школу не ходити? Ти ось зараз мою травичку вип’єш, і твоя хвороба відразу пройде, а потім … Ось що я тобі скажу, дівчинка. Всі ці школи, роботи … Воно все не так страшно, ти повір мені, Оленка … Потихеньку, в кожній справі є трошки дива. Його тільки знайти треба …

Оленка здивувалася:
Та яке ж диво в тому, щоб в школу ходити?
Старенька прищулилася:
– Ну ось дивись … Вранці встанеш — придумай собі чарівництво на день. Для початку не найскладніше, тому що всьому потрібно вчитися поступово. Наприклад, придумай, як отримати найкращу оцінку з математики. Або як допомогти малюкам до концерту підготуватися. Або ось … Вище всіх стрибнути на фізкультурі. Придумаєш — і роби. Якщо щось відразу не виходить, значить, надто поки чарівництво для тебе складне і його треба робити поступово. Наприклад, якщо хочеш вище всіх стрибати, потрібно спочатку придумати, як це робити. І що заважає. Якщо ноги слабкі, значить, придумай, як їм силу передати. Але не відмовляйся від чарівництва, просто до якогось дива доведеться йти довше, маленькими кроками … А до якогось прийдеш відразу, як тільки вирішиш. Якщо вийшло диво, став собі плюс в чарівний зошит. Я тобі подарую такий.
Майже все, що ти будеш думати, буде збуватися. Коли плюсів стане тисяча — ти станеш чарівницею. Ти сама здивуєшся, скільки чарівництва ти зможеш вже робити! А, і найголовніше – замислювати треба тільки добре диво, бо зле чарівництво не дає сил. Воно простіше — так, але злість роз’їдає зсередини та повільно вбиває, як отрута.

Старенька глянула на притихлу Оленку і раптом злегка посміхнулася:
– Ну про що я, ти у нас будеш справжньою доброю чарівницею! Випий! – І вона простягнула Оленці чашку з гарячим напоєм. Запашний пар огорнув дівчинку, вона хоробро зробила ковток, інший …

– Як ти себе почуваєш, дитинко? – Мама торкнулася чола Оленки прохолодною рукою. – Болить що?

Оленка здивовано озирнулася, не розуміючи, коли це вона встигла потрапити додому. Близько подушки лежав красивий зошит, товстенний … Оленка відразу все згадала, що говорила бабуся. Потім посміхнулася:
– Мамо, я вже зовсім здорова! І не болить нічого! Зараз я тобі допоможу вечерю приготувати!

Дівчинка схопилася з ліжка, але на порозі затрималася, повернулася до комп’ютера, відкрила чат гри й написала:
– Дякую! Я обов’язково стану чарівницею!
Тут же прийшла відповідь від користувача Бабуся Віра:
– Не сумніваюся! І заходь в гості частіше!

Автор: Світлана Мірова
Переклад: Лариса Олійник