Зима, що загубилася


смена осени зимоюЛісовик, якій лежав, сховавшись під товстою ковдрою з сухої трави й жовтого листя в дуплі величезного дуба, поворухнувся й відкрив очі.
– Холодно … – пробуркотів він. – Холодно, але служба …
Ковдра сповзла до спинки грубо зробленого ліжка. Лісовик встав. Потягнувся, позіхнув і став одягатися.

Ліс вже зовсім розгубив свій золотий і багряний наряд. Тепер він був чорний, похмурий, спорожнілий. Темні, кошлаті хмари втомлено пропливали над лісом, чіпляючись гривами за верхівки дерев, і байдуже зникали десь там, за невисокою гіркою. Ранковий туман змінився дрібною та колючою мрякою, яка висила між гілок та знехотя осідала на стовбурах та повільно стікала на зовсім вже не ошатний килим.

Стрибнувши на землю, Лісовик не поспішаючи побрів заметеною листопадом стежкою в глиб лісу до болітця, де на пагорбі між поодинокими соснами стояла хатинка його давньої приятельки. Він не те щоб оглядав ліс, просто все, що було не так, саме впадало в очі: там гілочку поправить, там пень гнилий прибере або гніздо, яке впало, на місце, поставить. Лісовик любив порядок і дуже не любив, коли в ліс приходили люди. Одне занепокоєння від них та суцільні збитки. Особливо під Новий рік. Налетять натовпом і ну рубати молоді ялинки … Тут у нього хитрість була. Умів він очі відводити. Ось і проходять горе-рубаки повз лісових красунь, не помічають їх, а бачать тільки криві та облізлі, які й зрубати не жаль. Мало того, їм здається, що рубають вони красиві ялинки, стрункі … А Лісовик тим часом тільки посміхається.

Тим часом стежка згорнула, плутаючись між кленами та кущами ліщини, і стала спускатися до болітця. Ось уже видно і сосни на пагорбі, і дах хатинки …
– Киш … Киш, пернаті! – розігнав Лісовик зграю важливих гусей, – Чому б як всі – в теплі краї не полетіти?..
І раді, може, полетіти, та не можна. На службі вони …
– Ти чого, лисий, птахів лякаєш?
Баба Яга стояла біля хатинки, а біля її ніг потягався і позіхав величезний, чорний котяра.
– Знахабніли зовсім! – пробурчав Лісовик. – Нахабно так кидаються, пройти не дають. Порятунку від них немає!
– Так на то вони й Гуси-лебеді … – усміхнулася старенька. – Гаразд, проходь, якщо прийшов.
Вона штовхнула двері, і та зі скрипом відчинилися.

У хатинці було тепло й затишно. У грубці, не прикритій заслінкою, горів вогонь, а над ним висів казанок, в якому щось булькало і шипіло.
– Знову отрути якусь вариш? – Лісовик скривився.
– Зварила вже. Ось ще покипить трохи й можна знімати з вогню.
Господиня підійшла до печі та стала помішувати вариво великою дерев’яною ложкою.
– Знімай вже. Краще чаю завари. Промерз весь …
– Ну … Чай у мене зроду не водився, а ось м’яти та суниці можу запарити. – Відьма зняла казанок, а на його місце повісила закопчений, з довгим носиком чайник. – Що приніс? Показуй!
– Варення … – Лісовик вийняв з-за вилоги жупана глиняний глечик, закритий листками лопуха і перев’язаний якоюсь кучерявою рослиною. – Малинове!
– Смачне … – мрійливо промуркотала Баба Яга, виставляючи на стіл миску з млинцями.
У чайнику закипіло. Господиня швидко зняла його та, насипавши в чайничок жменьку якихось трав, залила їх окропом та закутала в пухову хустку. По хатинці поплив аромат м’яти й ще чогось.

***
У печері, під великим казаном тліли вугілля. Вогонь догорів й згас, але жар ще був досить сильним. Висока, літня жінка, одягнена в золотистій та пурпурний одяг, спираючись на посох, відійшла від вогнища і сіла в плетене крісло.
– Запізнюється сестриця, – пробурчала собі під ніс. – Листопад коли вже закінчився … А не йде …
Сплеснула в долоні. Тихий дзвін пронісся по печері й розчинився між поодинокими деревцями, які давно вже розгубили свій наряд. З одного з них зістрибнула білка і підбігла до жінки.

– Кликала, господиня?
– Та яка я господиня в грудні? – сумно промовила жінка. – Біжи до сестриці. Хай поспішає …
Білка, не сказавши ні слова, вибігла з печери, але досить скоро повернулася.
– Немає її, – сказала, віддихавшись.
– Як це немає? – господиня здивовано подивилася на білку.
– А так. Будинок відкритий, а в ньому нікого. І у дворі немає її, і в саду …

Жінка піднялася і нервово заходила по печері.
– Біжи … Біжи до сестер … Подивися там.
– Як скажеш…. – білка знов побігла виконувати наказ.
– Так що ж це таке? – сама з собою розмірковувала господиня. – Чи не сталося б чого …
Білка повернулася в печеру.
– Сплять. Одна вже спить, а інша ще спить … Будити їх марно, сама знаєш …
– Та вже знаю … Але що ж робити?

***
Двері відчинилися і в хатинку, важко дихаючи, ввалилася молода, неохайна, з довгим носом жінка. Знявши з-за вуха якісь бурі водорості та кинувши їх на підлогу, вона пропищала високим, тремтячим голосом:
– Ну правильно! Вони тут чаюють! А там … А там таке діється …
– Заспокойся, Кікі, – господиня піднялася і принесла третю чашку. – Розкажи толком, що сталося?
– Сталося … Мені щур водяний розповів, а він дізнався від бобра, брат якого дружить з видрою, яка знайома з сестрою білки, яка служить при печері … – вона замовкла і присіла до столу.
– Хто чий брат? Хто де служить? Ти можеш виразно розповісти, що трапилося? – Лісовик поставив чашку та уважно дивився на кікімору.
– Кажу ж! Зими не буде!
– Що значить, не буде?
– А то, що пропала! Немає її ніде!
– А ти часом не бувала сьогодні в тій частині болота, куди мужички відпрацьовану брагу зливають? А то з чого б раптом розмови про білку?

Кікімора образилася настільки, що надкусила ще один млинець, що не доївши попереднього.
– Знущаєтесь? А ще приятелі …
– Так ніхто не знущається, – Баба Яга сердито подивилася на Лісовика. – Просто, як-то заплутано ти все розповідаєш.
– Що ж тут заплутаного? Не з’явилася Зима вчасно. Білку за нею послали. А її й немає …
– Білки?
– Та не білки! Зими немає! Ні вдома, ні в саду …
– Дивно … І що з того?
– Та як же, що? Час Осені пройшов. Їй відпочивати треба. А хто буде вогонь під котлом підтримувати? Хто буде за порядком стежити?
– Так … Історія … – Відьма витерла руки об поділ довгої спідниці. – Треба сходити, подивитися, що там і як …

***
У печері крім господині зібралися Лісовик, Баба Яга, Кікі та старий гриб Боровик.
– Ось я і послала білку. Думала, просто задрімала сестричка під завивання вітру. А немає … Немає її ніде … Вже й не знаю, що робити …
– А що тут знати? – відгукнувся Лісовик. – Шукати треба. Я по лісу пройдуся, подивлюся. Кікі в болоті, Боровик під землею.
– А я на ступі над лісом політаю …
– Правильно, Ягуша!
– А якщо не знайдемо? – з сумнівом запитала господиня.
– Ну … тоді … тоді … – Боровик важливо надувся …
– Ні!
– Ні!
В один голос закричали Лісовик і Баба Яга.

– Тільки не Вія!
– Тільки не цього підземного розпусника!
– Але все знають, що краще за нього нишпорки годі й шукати, – скаламбурив гриб.
– І не треба!
– І не …
– Так почекайте ви, – господиня піднесла змерзлі руки до жару. – Може й не треба буде нікого викликати … Може, знайдеться …

Зовні почулося важке ляскання шкірястих крил, удар об землю і … все затихло. Через хвилину в печеру увійшов величезного виду мужик з мордою крокодила. Змірявши поглядом кожного з присутніх, він презирливо плюнув в підлогу. Над тим місцем відразу ж піднявся синюватий димок.
– Догралися?
– Горинич … Ти чого?
– Самі знаєте чого! Не вберегли! – Зло блиснув очима … – Кожен свій інтерес дотримує, а печеру охороняти нікому …
– Так не було прецедентів ніколи! – Лісовик блиснув грамотним слівцем.
– Тепер є. Ти, лисий, іди в ліс. І щоб за кожним кущем, під кожним пнем … Ти …
– В болото?
– В болото. І до Водяного зайди, нехай своє господарство огляне, у русалок попитає.
– А я над лісом?
– Немає потреби. Я вже оглянув. Ти лети до Чахлика. Може він знає …

В цей час в печеру увійшла красива старенька в довгому, вечірньому, сріблястому платті, крислатому капелюсі білого шовку і з сонячною парасолькою в руці. Старенька здивовано подивилася на збори та тихо мовила:
– Bonjour Mesdames et Messieurs … Однак людно, щось у нас сьогодні …
– Ти?
– Ти?
– Ти?
Прозвучали відразу кілька голосів.

– Де ти була? – з докором промовила господиня.
– Je Sui … Je suis à Paris … Де ж ще? – старенька невизначено знизала плечима.
– Ти це кинь! – Горинич зло вишкірився. – Дістали твої штучки! Все на вухах стоять, а вона по Єлисейських полях гуляє!
– Ах, ескузе муа … Вибач, сестричка! – старенька презирливо глянула на крокоділомордого мужика. – Я неодмінно в майбутньому році відпущу тебе раніше. А зараз, – вона глянула на натовп, – геть звідси!
До котла, спираючись на посох, підійшла статна старенька в теплій накидці поверх сарафана. Вона нахилилася і кинула на жар кілька крижинок, чому під котлом запалав синюватий вогонь …

Жінка в золотисто-рожево-червоних шатах не поспіхом йшла до свого будиночка в саду. Вона вже бачила низький парканчик і пожовклі крони дерев … Вона втомилася і хотіла тільки одного – відпочити … А в іншу сторону йшли Лісовик, Баба Яга і Кікі. Боровик пропав ще раніше, а дракон, ще трохи посварившись, полетів.

Над землею кружляв перший, пухнастий сніжок …

Оригінал казки російською мовою : Давид Чорний
Переклад казки на українську мову: Лариса Олійник

TEXT.RU - 100.00%


Ваш коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Для отправки комментария, поставьте отметку, что разрешаете сбор и обработку ваших персональных данных . Политика конфиденциальности

Про проект
Основна мета нашого журналу — це різнобічний розвиток дітей, пробудження в них творчого початку, залучення їх до читання і стимулювання в них жадоби до читання, знань і пізнання навколишнього Світу.
Сollaborator
Як отримати наш журнал