Як лісові звірі та птахи лазню збудували та бруд перемогли

Кожен знає, що бруд – це погано і що з ним треба боротися.

Пропоную вам прочитати пізнавальну казку про те, як в одному лісі звірі та птахи лазню збудували, щоб бруд перемогти.

***
Сталося так, що в лісі заповідному Грязь-грязюка оселилася.
Жила вона вільно в далеких країнах, робила, що хотіла, чудеса свої брудні творила: то дощ чорнильний пошле, то річки мулом замутить.

Ходять тоді всі лаються, а нічого вдіяти не можуть. Все брудне довкола. Але наука в тих місцях далеко пішла вперед й вигнали Грязюку з улюблених місць.Та намагалася втриматися щосили, але ні. Де що не наробить, тут одразу ж її й змиють. Порошки всякі синтетичні винайшли.

А у Грязюки на них алергія. Ось і прийшла вона туди, де багато лісу, де хуліганити можна, а в науки туди ще руки не дійшли.
Дісталася Грязь-грязюка до сибірського лісу і давай дивувати!

Всі дерева чорним пилом покрила, ягоди-гриби брудом перемазала, всіх звірів, що висовувалися, одразу посипала золою. Радість!
Все сіро-брудне стало. А Грязь-грязюці від цього лише щастя. Ходить своїм запорошеним подолом трясе. А ще краще танцювати візьметься. І тоді хоч зовсім із лісу біжи! Такий пил підіймається, що дихати нема чим.

Зажурилися звірі. Лисиця на свій хвіст дивиться та й скаржиться:
– Така я руда і пухнаста була. А зараз на кого схожа? Мене вже від сірого вовка не відрізнити. Страх – страшний.

І сорока їй вторить:
– Хто повіррррить, хто повірррить, що я соррррока, а не ворррона, де моя біла гррррудка? Вся брррррудна, сіррра! Стррррах!

Вовку-то що. Він був сірий, сірим і залишився. Але як тепер його від собак, що до лісу забігають, відрізнити? Раніше вони різнокольорові були. А зараз, як у ліс потраплять, одразу ж сірими робляться. Як жити?

Ведмідь теж із коричневого й блискучого на сірого й забрудненого перетворився. Та й гидко йому. Шкура свербить, аж жити не хочеться.

Сидять звірі на галявині, тужать. Про біди свої розповідають.

Тільки Грязь-грязюка навколо свої танці танцює, та пики всім корчить. Обіцяє ще грозу із брудом та глиною надіслати.
Ох-охохонюшки!

Випадково із сусіднього села собака до лісу забіг. Заскочив на галявину і навіть злякався. Шерсть дибки, зуби вишкірив.
Потім бачить не до нього. Підійшов тихенько й питає:
– Що за біда?

– А воно не видно? – відповів йому колишній білий лелека. — Подивись, які ми всі гарні. Всі брудні. Це все Грязь-грязюка з нами погралась. Що робити не знаємо. Незабаром від бруду і помремо.

Собака здивувався, а потім каже:
– А вам що слабо лазню збудувати? У вас у лісі все для цього є! Річка поряд. Якщо піч скласти треба, я вам господаря мого приведу.

– Та як ми зможемо? Ми ж звірі звичайні. Нам би своєю справою займатися, їжею промишляти та екологію лісову підтримувати.

ПРОПОНУЄМО ПРОЧИТАТИ: Як і для чого потрібно охороняти природу

– Ага-ага, – це вже собака загавкав. — Про яку екологію мова? Незабаром ви помрете від бруду, а потім і ліс. Оце радість буде Грязюці. Вона тут на віки вічні розташується. Ось що, давайте розподіліть, хто за що відповідає, а я поки що за господарем збігаю. Не діло це, заздалегідь здаватися і Грязюці догоджати.

– А що? Правду, кажеш! – Це ведмідь почав. – Я ось можу кругляка натягнути. Дятли його від кори очистять. Бобри за розміром підженуть. Птахи лика надеруть, щоб забити пази. Лелеки соломи натягають для глиняного замісу, щоб піч скласти. Лисиця похід у сусідній ліс організує, щоб березових віників набрати для першої пари. Дах ялиновими гілками покриємо.

Тут усі звірі-птахи разом заговорили. Кожен пропонував, що він для майбутньої лазні може зробити. Виявилося, що кожен здатний свій внесок зробити.

І закипіла робота. Собака з господарем прийшли, а весь будівельний матеріал уже зібраний, всі на подальше керівництво чекають.

Петро Юхимович, що з собакою прийшов, дуже здивувався.
– От би нам, людям, у звірів такої організованості повчитися. Звіри-звіри, а як правильно все придумали.

І почав він командувати, кому що робити. І п’яти днів не минуло, як лазня була готова.
Працювали і в день, і в ночі. Невдача тільки з вікнами вийшла. Ну, немає у лісі скла. Довелося Петру Юхимовичу у село повертатися.

Повернувся не лише з вікнами (сусід зі своєї старої лазні віддав), а й із помічниками. Пічник взявся допомогти, та дочка його.
Настя мила цілий кошик взяла, шампунь, та квасу жбан. Як після лазні без квасу?

Поки Грязь-грязюка, задоволена тим, що накоїла, у дуплі старого дерева спала, звірі лазню й закінчили.

Ох, і ладна вийшла! З великим передбанником, щоб звір будь-якого розміру увійшов, з парнею, де полиці аж до стелі, бочкою для холодної води.

Звичайно, для першої лазні воду здалеку довелося тягати, бо все поряд було забруднено.
Але тут уже звірі з сусіднього лісу допомогли, дізнавшись про велику біду.
Запихкотіла труба, задиміла.

Ось і ведмедик уже в лазню пішов. За ним вовки, потім лисички… І так все від малого до великого. Навіть жаби прибігли, щоб бруд болотяний з себе змити.

А рештки води теж у справу пустили. Почали усе довкола відмивати. Не лазня з миттям, а свято вийшло. Так дружно звірі ще ніколи не жили.

Грязь-грязюка прокинулась від того, що в її дупло вода мильна потрапила. Адже бруд від мила псуватися і випаровуватися починає.
Вискочила, як ошпарена, а на неї вже чекають. Хто з відра воду ллє, хто з дзьоба, хто віником мокрим махає. Весь поділ її спідниці мокрим став. Стала Грязь-грязюка у розмірах зменшуватися. Ще трохи й зовсім змили б її.

Ледве жива відповзла, у болото брудне пірнула, причаїлася. Може, з силою збереться і знову вилізе.

У лісі почалося нове життя.

Красуню лисицю, яка після лазні ще більш пухнастою та гарнішою стала, зробили керуючою при лазні. Розклад склали, яким звірам якого дня приходити, і хто за що відповідає.