День сюрпризів


Намилувавшись вогнем в каміні, Антошка з батьком виходять з дому. Їх чекають важливі справи, які треба завершити до того, як остаточно стемніє.
Вони йдуть до озера, розташованого на кінці городу, щоб перенести складені там після обрізки дерев гілки в сарай.

І раптом прямо з-під ніг з-під кущів морозника вискакує щось чорно-біле, пухнасте і довговухе! Антошка ахає від несподіванки. Він наляканий, але з усіх сил намагається не показати й виду. Анатолій Миколайович бачить це і тому, продовжуючи рух, мовчить і чекає, коли дитина заспокоїться.

– Папа, а хто це був? – запитує Антошка, перевівши дух.
– Думаю, що це був зайчик — боягуз! – посміхнувся тато.
– А чому боягуз?
– Як чому? Ти ж знаєш з казок, що зайці все боягузи. Бачив, як він тебе злякався! Як підскочить, як побіжить! І слід його прохолов!
– Так він мене злякався? – недовірливо уточнює Антошка.
– Звичайно, а кого ж ще.
– Пап … А я його теж … злякався …- визнається Антошка і червоніє.

– Ти не його злякався, — підбадьорює сина батько. – Ти від несподіванки злякався. Адже ти не очікував, що він вискочить тобі під ноги. Взагалі-то зайці близько не підходять до людини. Цей видно просто повз пробігав, нас запримітив і в кущах сховався.
– Швидко він все ж бігає, — посміхнувся вже заспокоєний Антошко. – Промайнув!
– Зайці дуже швидкі. Вони можуть бігати зі швидкістю 70 кілометрів на годину. Уявляєш?
– Ага! Майже як наша машина!
– Машина, звичайно, і швидше може, але в місті заєць її запросто б — обігнав!

Батько з сином починають перенесення гілок в сарай. Працюють вони швидко, злагоджено. І ось уже майже все гілки в сараї.

– Які ж ви молодці! – вигукує вийшла з літньої кухні мама. – А мені здавалося, що ви за сьогодні не впорається!
– Справа майстрів боїться! – посміхається Антошка. – Ми, мамо, швидкі! Як зайці!
– Ось це порівняння! – засміялася мама.
– Це я синові розповідав про швидкість зайців, що вони дуже швидкі! – заступився за сина Анатолій Миколайович. – Ось це він нас з зайцями через швидкість і порівняв!
– Так! Саме про швидкість зайчиків я і говорив! – погоджується хлопчик. – А не про те, що вони боягузи!

Мама обняла сина і поцілувала. І той несподівано додає:
– А я ось зайчика злякався. Він прямо з-під ніг вискочив.
– Це від несподіванки, — також, як і батько, заспокоїла сина мама.

Хлопчик посміхнувся. І побіг допомагати батькові, який в саду починає укутують стовбури двох молодих яблуньок, готуючи їх до зими.
Антошка підносить йому заготовлений раніше очерет, старі гілки та порізані на довгі смужки старі простирадла.
– Від зайчиків захистимо наших красунь! – пояснює батько синові. – А то в холодну голодну зиму зайці всю кору з молодих дерев обгризуть і наші яблуньки загинуть.
– Треба зайчиків підгодовувати взимку. Адже вони не винні, що їм їсти нічого. Шкода їх. Хоча дерева теж шкода.
– У зайців, як і у всього тваринного світу, виживає найсильніший. Природний відбір називається. Але все одно це не привід залишати нас без яблук!

Антошка погоджується. Ось вони з батьком вже закінчили всі заплановані роботи та повертаються додому і раптом … Прямо під ногами, звідки не візьмись — білоголовий красень — кульбаба!
– Сьогодні у нас день сюрпризів! – вигукує зраділа дитина. – Дивись, пап, який кульбаба.
– Так, останній привіт від осені!
– А я, коли дивлюся на кульбабу, то завжди згадую дитинство. Я любила бігати постеленому кульбабами лужку, дути на їх білі голови та спостерігати, як білосніжні чарівні парашутики розліталися в сторони як пушинки! – каже підійшла мама.
– А я дивився веселий мультфільм «Кульбаба — товсті щоки», – радісно повідомляє Антошка. І … дме на кульбабу!

Вітерець підхоплює білі пухнасті парашутики, несучи їх високо в небо! І здається, що кульбаба сміється, втративши свої «товсті щоки»!

TEXT.RU - 100.00%


data-matched-content-ui-type="image_stacked" data-matched-content-rows-num="2" data-matched-content-columns-num="3"

Ваш коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Для отправки комментария, поставьте отметку, что разрешаете сбор и обработку ваших персональных данных . Политика конфиденциальности

Про проект
Основна мета нашого журналу — це різнобічний розвиток дітей, пробудження в них творчого початку, залучення їх до читання і стимулювання в них жадоби до читання, знань і пізнання навколишнього Світу.
Сollaborator
Як отримати наш журнал