Казка про те, як маленьке цуценя, яке боялося води, познайомилося і подружилося з білочкою. А ще про те, як цуценя стало хоробрим і врятувало горіх для своєї подружки білочки.
В однієї маленької доброї дівчинки жило щеня. Дівчинка дуже любила свого вихованця. Він був дуже смішний та кумедний. Дівчинка звала його Чіпом.
Чіп був різноколірний: сам коричневий, вушка чорні, а мордочка та черевце білі. І це робило його шалено чарівним!
Хазяйка була відповідальною дівчинкою і дуже уважно ставилася до Чіпа. Вона годувала цуценя строго по годинах, гуляла з ним тричі на день, і терпляче збирала розкидані по будинку капці та «несподіваності».
І Чіп у всьому вдячно відповідав їй. У всьому, крім одного: цуценя страшенно боялося води! І щоразу, коли дівчинка хотіла викупати його, він голосно пищав, дряпався і кусався, а потім тікав від неї й довго ховався під диваном або в саду, якщо двері були відчинені.
В один із днів такої втечі, сховався малюк Чіп під листком великого лопуха. Лежав він, прикривши вушками очі. Йому було страшно і соромно водночас.
Раптом зверху щось упало, і щеня від несподіванки схопилося і загарчало. Зовні все завмерло.
Чіп тихенько підняв лист лопуха і визирнув назовні. Неподалік лежав величезний горіх.
Цуценя осміліло і висунуло носик, щоб понюхати знахідку.
ПРОПОНУЄМО ПОЧИТАТИ: Візьми мене з собою (вірш для дітей про маленьке цуценя)
Поступово, крок за кроком, наш герой виліз із засідки та почав із захопленням вивчати горіх, підштовхуючи його лапкою. Цуценяті дуже сподобалося, як горіх «слухався» його лапку, рухаючись то туди, то сюди. Чіп так розігрався, що не помітив, як за ним хтось спостерігає.
Раптом між ним та горіхом виросло щось пухнасте та помаранчеве. Щеня підняло очі та побачило білку. Білка дивилася на нього суворо, а хвостиком накрила горіх.
— Це мій горіх, — сказала вона. — Я його впустила… ненароком.
— Ну, забирай, — відповів Чіп. — Я з ним лише пограв.
Цуценя вже зібралося йти, але білка його зупинила.
— Нумо дружити з тобою! – Запропонувала вона.
– А що означає «дружити»? – Запитав здивований Чіп.
— Дружити — це розмовляти, грати разом у веселі ігри, гуляти та допомагати один одному. – пояснила білочка.
– Я згоден. — Чіп, грайливо завиляв хвостиком. – Граймо з твоїм горіхом?!
За цих слів білка знову насторожилася і ще більше розпушила свій хвостик, ховаючи горіх.
— А ти його не з’їж? — з побоюванням спитала вона.
– Ні,не з’їм. Обіцяю! — запевнило її щеня.
— А тебе як звати?
– Стелла. А тебе?
– А я Чіп. Твій горіх класно літає.
Незабаром Стелла і Чіп голосно пустували в саду. Вони почали зустрічатися майже щодня. І кожен день був веселим та галасливим.
Білка тепер охороняла свій горіх не одна. Наш сміливий Чіп допомагав їй у цьому.
Якось горіх зачепився за голочки їжачка і той налаштувався вже віднести його до своєї нірки. Але Чіп не злякався гострих голок їжака і скинув з них горіх білочки.
Інший раз горіх спробував забрати бобреня, але щеня знову повернуло його своїй подрузі.
Але одного разу, коли Чіп і Стелла грали в наздоганяння, величезний чорний ворон схопив горіх і полетів. Чіп побачив це, коли ворон уже злетів. Цуценя помчало за птахом, намагаючись схопити його за хвіст, але ворон вирвався, залишивши лише пару пір’їв в роті цуценя.
Стелла засмутилася і заплакала. Але Чіп вирішив не здаватися. Він побіг за птахом, хоч той уже летів досить високо. Чіп постійно спотикався, поранив лапки, але не зводив очей зі злодюжки.
Скільки б ця гонитва тривала ще — невідомо. Але ворон, якому здалося кумедним спостерігати за малюком, що намагається наздогнати його, на мить відволікся, вдарився об гілку розлогого дуба і випустив горіх.
Горіх упав і заплутався у гілках. Але коли Чіп добіг до дерева, повіяв вітерець і горіх упав прямо у воду невеликої річки, що була поряд.
Легка течія підхопила горіх і понесла його далі від берега. Чіп з розгону кинувся у воду і поплив, наздоганяючи горіх, що упливав. Щеня дуже швидко гребло лапками й незабаром наздогнало заповітний горіх.
Воно акуратно взяло видобуток у рот і попливло до берега. На березі воно бачило радісну білку, що нетерпляче бігала туди-сюди. І тільки тепер маленький сміливець зрозумів, що він знаходиться у воді, і навіть пливе!
На хвилину Чіп розгубився і перестав гребти лапками. Відчувши, як його тягне вниз, щеня зібралося з духом і знову запрацювало лапками.
«У мене вийшло! – радісно думав він. – Вода, виявляється хоч і мокра, але приємна!
Щаслива білка, що отримала свій горіх, поцілувала щеня. Чіп був гордий собою.
А ввечері, коли маленька добра господиня повела його мити лапки, він не гавкав і не кусався, чим неймовірно втішив свою господиню.
З того часу малюк Чіп з радістю мив кожен день лапки та бігав разом зі своєю господинею на річку, де із задоволенням плавав, граючи крапельками води, що переливались на сонечку всіма кольорами веселки!
А ще він познайомив дівчинку зі своєю подружкою білочкою.
