Останній осінній день. Попереду зима. Похолодало. Ночами та рано вранці вже підморожує. Але субота видалася сонячною, не було пронизливого холодного вітру, як напередодні ввечері, і Антошка разом з батьками відправився на дачу.

Але вона чомусь в цей сонячний день здалася йому сонною і спорожнілою. Хлопчик навіть не відразу зрозумів, що саме його так засмутило. А потім зрозумів. Навколо стояли сірі голі дерева, на городі й в саду було теж сумно і порожньо. Тільки кущ морозника в маминому квітнику ще радував око фіолетовими квіточками. Але, як відомо, ця квітка не боїться холодів і цвіте часом навіть під снігом …

У дачному будиночку прохолодно, темно і відчувається ледь вловимий запах вогкості. Папа починає розтоплювати камін. І ось вже язички полум’я весело грають вогниками, наповнюючи кімнату мерехтливим світлом.

– Як гарно! – мрійливо вимовляє Антошка, зручно влаштовуючись в кріслі поруч з каміном. – Як у казці.
– Так, вогонь — чарівне видовище! – підтакує йому Анатолій Миколайович. Він підходить до крісла, в якому сидить синочок.
Той відразу ж поступається батькові місцем і влаштовується у нього на колінах.

– А яким тобі здається вогонь? – запитує Анатолій Миколайович.
– Вогонь красивий, яскравий, теплий, веселий, добрий … – починає перераховувати Антошка. На мить замислюється і додає, — А ще … він живий!
– Так, вогонь дійсно здається живим, — посміхнувся батько. – Він спалює дрова, він обігріває та в якійсь мірі висвітлює наш будиночок, створює затишок, його вогники постійно переливаються і створюється враження, що він рухається, танцює і сміється. Але це стихія, тому може заподіяти й людині й природі багато шкоди. З вогнем треба поводитися дуже обережно і не можна дозволяти йому виходити з-під контролю. Інакше може бути біда.

Антошка уважно слухає батька, не перебиває і не ставить питань. Він любить слухати …

– Вогнем людина намагається керувати вже багато тисячоліть. – продовжує Анатолій Миколайович. – З того часу, як вперше побачив його і навчився його добувати. Ось, наприклад, коваль і металург непогано справляються з управлінням вогнем, направляючи всю його силу і міць в необхідному напрямку. Металург виплавляє метал, коваль з цього металу виковує різні вироби, а вогонь — головний помічник їм в їх нелегкій праці. Але навіть їм не завжди вдається утримати цю стихію під контролем, якщо вони не знають головний секрет.
– А я, здається, знаю цей секрет! – Антошка серйозно подивився на тата.- Треба дотримуватися правил безпеки. Нам так в школі говорили.
– Правильно вам говорили. А в чому ці правила полягають?
– Не можна гратися з сірниками, запальничками й свічками. – починає перераховувати Антошка, намагаючись згадати все, що говорила Ганна Василівна на уроці. – Не можна залишати включеними газову плиту, електричні прилади та світло, коли йдеш з дому. А ще в разі пожежі треба дзвонити пожежникам!
– Молодець! Основні правила ти засвоїв! – похвалив хлопчика батько і подумав: «Як же підріс і подорослішав наш синок. І так само, як і я, любить дивитися на вогонь в каміні … »

Якийсь час батько з сином в повній тиші дивляться на вогонь.
І в кімнаті чути лише як потріскують в каміні сухі гілочки та невеликі поліна.

І раптом Антошка радісно плескає в долоні:
– Дивись, тато, в каміні якісь фігурки з’являються! Я бачу вогняного гномика в смішному ковпачку!
– Точно! – підхоплює батько. – Бородатий і кошлатий гном з довгим носом! А поруч з ним лицар на коні!
– Ага! Кінь на задніх ногах стоїть. А лицар намагається його утримати, і сам намагається не впасти! Гномик, схоже, коня налякав чимось …
– А може бути Лицар хотів образити гномика, а той захищається! Або, навпаки, Лицар приїхав боротися зі злим чаклуном! – озвучує свої версії батько. – Все ж велика магія вогню!

– А що таке магія? – цікавиться Антошка.
– Це коли в чомусь на перший погляд звичайному, ти раптом бачиш зовсім інший зміст! Адже ми дивилися на вогонь, а побачили гнома і лицаря! Хіба не диво, хіба не магія ?! Здається, що Вогонь запросив нас на свій вогненний спектакль!
– Все-таки здорово, що у нас є на дачі камін … – тихо вимовив хлопчик. – Завжди можна помилуватися вогнем!

Ще кілька хвилин батько і син милуються вогнем в каміні, але потім батько рішуче встає:
– Пора і попрацювати! А то світловий день короткий, не встигнемо повернутися, а вже зовсім стемніє.
– Так, у нас багато справ! – погоджується Антошка. Він поспішає на вулицю слідом за батьком. Адже він — головний помічник, і без нього татові ну ніяк не впоратися!

TEXT.RU - 100.00%