Риболовля

Андрійко сидів на плетеному дивані, тому, що на ганку, і розмірковував про несправедливість життя.
«Як же так, – думав він, – штанці з однією кишенею, і той ззаду … Ну, якщо, наприклад, покласти в неї рогатку, то здохлий жук вже точно не влізе, не кажучи вже про поцуплені у вередливої сусідки огірки. Довелося їх лопати прямо на грядці… А он ця зубрилка, Танька, заявилася на вулицю типу в халатику … так в ньому кишень сила-силенна … А у неї в них і класти нічого … несправедливо … »

– Андрію! – почувся окрик від хвіртки – Андрію!
– Іду, – відгукнувся він і, зістрибнувши з диванчика, поплентався по асфальтованій доріжці.
Біля хвіртки стояв сусід, ровесник Вітька. З вудкою, бідончиком та маленьким рюкзаком за спиною.
– Чого кликав? – запитав Андрій, наперед знаючи відповідь.
– На рибалку підеш? Кажуть, на ставку такі карасі величезні пішли. Просто чудо …
– Брешуть. Не ловиться там нічого. Ось якщо на річку …
– Так до річки далеко!
– Далеко … – Андрій презирливо хмикнув. – І нічого не далеко. Зате там і карась, і головень, і короп попадається … І клює так, що вудку тягне …

Вітька уявив собі, як лежача на очеретах його вудка раптом здригнулася і поповзла до води, і загорівся …
– Гаразд, тоді на річку …
– Лише почекай, сходжу за снастями.
І Андрій побіг до сараю. Через хвилину він уже повертався, тягнучи в руках вудку та відерце, в якому лежала банка від консервів з черв’яками.
– Подивися, які звірі! – відкрив банку і показав приятелю.
– Я теж назбирав. А ще хліба нам’яв з яйцем …
– Ха! Хліб з яйцем! На нього тільки верховодка ловиться!
– І не тільки. І карась бере.
– На карася краще бовтанку з манки. Тільки у мене зараз немає …
– І у мене немає. Будемо на черв’яків …
– На черв’яків класно! Я ось, пам’ятаю, такого карася зачепив — ледве витягнув …
– А у мене короп здоровенний, біля самого берега відірвався … Пішов разом з гачком і поплавком …
– То не вважається. То ти й набрехати можеш …
– Навіщо мені брехати? Мало я тих коропів ловив … (Говорячи чесно, не те що б мало, а жодного … Але це не важливо …)

Так, розмовляючи, приятелі вийшли за село і по ґрунтовці між полями попрямували до річки, що, як змія, звивалася по широкій долині. Обігнули кам’яний виступ, що підходив до самої води, і вийшли до місця, де тиха, невелика річечка розливалася досить широко. Течії тут майже не було, а в заростях очерету дорослі покосили стежки. Тут хлопці розділилися. Кожен вибрав собі стежку. Розмотали вудки, насадили черв’яків і, поплювавши на них, закинули якомога далі від берега.

Першому пощастило Вітьку. Поплавок засмикався, нахилився і повів … Рибачок схопив вудку, смикнув і … сріблястий карасик, з долоньку розміром, блиснув на сонці, вилетів з води на берег. Вітька застрибав від радості та не почув, як захлюпало вода зліва від нього. Це Андрій підтягував точно такого ж карасика.
– Андрію!
– Вітька!
Закричали одночасно.
– Я зловив карася!
– І я зловив …
– Великого?
– Так!
– Покажи!
– І ти покажи!
– Тихо, ви, рибалки … Всю рибу розполохаєте … – пролунав сердитий голос когось із дорослих, праворуч від хлопців.
Вони разом замовкли.

Риболовля вдалася. І в бідончику, і в відерці вже плавало по десятку карасів. А сонце тим часом вже схилялося до лісу, що темнів на обрії. Повітря стало прохолодніше, і жаби дружним хором на шматки порвали тишу над річкою.

Поплавок Андрія раптом пірнув, виринув і пірнув знову … Хлопчик потягнув вудку на себе … але не тут-то було! Волосінь натягнулася, як струна, і, розрізаючи воду, понеслася проти течії. У Андрія такого ще ніколи не було, але пам’ятаючи настанови батька, він не став тягнути щосили, а, навпаки, попустив натяжку і крикнув: «Вітька! Вітька! Біжи сюди! Щось зачепилося у мене … »

Через хвилину приятель уже стояв перед Андрієм по пояс у воді та обережно підтягував руками за волосінь. Андрій спочатку змотував на котушку, а потім кинув і теж заліз у воду допомагати Вітьку.
– Не тягни так сильно! Зійде! – шепотів він.
– Сам знаю! Повільно! Повільніше!

Волосінь рухалася то вліво, то вправо, але поступово підбиралася до берега. Ось і поплавок вже з’явився … Але потім волосінь знову натяглася, і хлопцям довелося послаблювати, щоб вона не обірвалася … Вони й не почули кроків за спиною і озирнулися тільки на голос:
– Ну, що тут у вас, дрібні? – за ними стояв дід Іван, батько шкідливої сусідки, у якої Андрій іноді тягав огірки з грядки. В руках у нього був підсак.
– Не поспішайте … не поспішайте, – бурмотів він, опускаючи сітку на воду, – давайте допоможу …

І рибалки знову стали підтягувати рибу до берега. Ось над водою захитався на волосіні поплавок, ось в воді показалася чорна спина ….
– Лівіше! ще лівіше … Ось! Оххх … Є!
Старий, нарешті, підняв підсак, в якому звивалася велика рибина, і потягнув його на берег.
«Ти диви … сом … – пробуркотів він – Тепер вони рідко трапляються … А ви молодці, справжні рибалки!»

Вечоріло, коли Андрій і Вітька входили в село, несучи в руках відерце і бідончик з карасями, а на палиці – великого сома, хвіст якого волочився по землі. І неважливо, що клюнув він на Андрєєву вудку. Вони знали, що зловили його разом … Першу велику рибу …