Прочитавши цей розділ, ви дізнаєтеся, як Шокль та Лямки зовсім несподівано знайшли свою першу пригоду та познайомилися з незвичайним персонажем, який їх дуже налякав.
Розділ 2. Початок пригоди та його наслідки.
Рюкзаки були на місці! Зазвичай, нюхачі завжди готують пригодницький рюкзак так, щоб його можна було привести в бойовий порядок дуже швидко. Як це робиться?
Отже, запам’ятовуйте головне правило: із собою береться не те, що може стати в нагоді в дорозі, а те, без чого не можна обійтися ніяк.
Якщо брати все, що може стати в нагоді, то можна сміливо залишатися вдома. Тому що саме там знаходиться майже все, що може стати в нагоді.
Але йти на пошуки пригоди з диваном, кріслом, чайником, плитою, кавником, каміном, теплими пледами, сковородами та каструлями.
Ні, це не для нюхачів. Вони вирушають на пошуки пригод з дуже легким рюкзачком, у якому є все для того, щоб здобути все інше.
Ніж, мотузка, сірники, зміна одягу, невеликий запас їжі, вірний арбалет – а решту треба вміти добувати в дорозі.
Отже, Шокль та Лямки лише оновили в запасах їжу, перевірили на міцність зброю та вийшли з дому.
Коли вони гордо пройшли вулицею, один із сусідів висунув ніс через паркан.
– А що, вже з’явилася пригода? – з цікавістю спитав він.
– Ага, – відповів Лямки, – я перший її унюхав! І ми вже в дорозі!
Сусід спритно метнувся до будинку й одразу звідти почулися крики, шум, дзвін чогось, що б’ється. Починалася пригодницька лихоманка.
Але на всіх сусідів чекали свої власні пригоди – нюхачі ніколи не ходять натовпом у такі походи, бо пригоди, як і сни, у кожного особливі та неповторні.
Правду кажучи, першим на хвіст пригоді наступив Шокль. Причому у прямому та переносному значенні. Тобто хвіст реально існував, і Шокль на нього наступив. Не встиг він сказати «ой-тут-чий-то-хвіст», як друзів знесло невідомим вихором. І отямилися вони вже на маківці дуже немаленької ялинки.
Міцно вчепившись у гілку, Лямки запитав тремтячим голосом:
– Шокль, що це було?
Шокль чіплявся за нижчу гілку, голос у нього теж тремтів:
– Ннне ззнаю… Це був чийсь хххвіст…
І тут над лісом почало підійматися те, що, мабуть, закінчувалося хвостом, на який наступив шукач пригод Шокль.
Воно було дуже велике, начебто вигвинчувалося з лісу в небо, кільцями. Кільця були тулубом, дуже схожим на зміїний, але з гребенем і шипами, дуже строкатий і навіть місцями блискучий.
На самому верху цього довгого тулуба була голова, з величезними розкосими очима, довгим носом і ріжками на маківці. Все разом було схоже на дракона, яким його малюють у Китаї.
Рогата голова наблизилася до друзів і вдивилась у них величезними очима з вертикальними зіницями та довгими віями.
Шокль і Лямки потихеньку затремтіли, слідом за ними затряслася ялина, так, що з неї посипалися голки.
– Зараз ось згадав – я так і не поснідав, – прошепотів Шокль.
– Нічого, – заспокоїв його Лямки, – зате ось воно тепер точно поснідає… нами.
– Ну так, – прошипів Дракон, вдивляючись у несподівані плоди ялинки, що заговорили, – розмріялися. Я не їм тваринну їжу, я – вегетаріанець.
Друзі трохи підбадьорилися, хоча голки з ялинки ще падали.
— Але вибачте, — прошипів Дракон, — звідки ви взяли, що якщо я
вегетаріанець, то можна тупотіти по моєму хвосссту, коли я ще сплю?
– Вибачте, – обережно відповів Лямки, – але ми випадково, ми не помітили.
Дракон сумно підпер хвостом голову.
– Ось так завжди… Варто знайти затишний куточок, залягти спати на зиму, як раптом з’ясовується, що по цьому місцю чогось вештаються різні незрозумілі особистості, – сумно повідомив він ялині.
Ялина затремтіла сильніше.
– Взагалі-то, – нахабно заявив Шокль, – зима вже закінчилася. Весна на подвір’ї.
Дракон здивовано оглянув Шокля, потім оглянув ліс і кивнув:
– Ну так, весна … Тоді мені й справді час було прокидатися. Але не в такий же спосіб мене будити? Можна було покликати мене снідати.
ПРОПОНУЄМО ЗРОБИТИ: 3D-ящерку з картону та паперу
Шокль відчув, що вони знаходять із Драконом спільну мову, та й взагалі, у них намічається порозуміння.
— А ми маємо каву, — сказав він. – Її треба зварити.
– Зварити… каву… – Дракон зітхнув сумно. – Ну, варіть…
– А чи не знімете ви нас звідси? – пискнув Лямки.
– Боже мій, – Дракон ще раз зітхнув. – Ні по деревах лазити не вміють, ні лісом ходити, але на хвіст наступати цілком навчилися.
Він простяг їм хвіст та спустив друзів на землю. Пильно глянув зверху, похитав головою. Потім на його місці з’явився вогняний вихор, такий, що друзі аж заплющили очі.
І коли вони розплющили очі, перед ними стояв звичайний молодий чоловік, у строкатому, місцями навіть блискучому костюмі, з довгим темним волоссям, пов’язаним у хвіст, ось тільки очі у нього були зелені, а зіниці вертикальні.
Він сів на землю і сказав:
– То що там у нас із кавою? Начебто була розмова…
ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ…
Початок тут
