У цьому розділі ви дізнаєтеся трохи більше про Дракона та про те, що трапилось в процессе приємного “кавопиття” в лісі.
Розділ 3. Приємне “кавопиття” та чим воно закінчилося.
Лямки швидко спорудив багаття, а Шокль діловито витяг з рюкзака казанок для приготування кави, купу мішечків зі спеціями та власне сам мішечок з кавою.
Спеції він відміряв уважно й урочисто, так що Дракон нарешті не витримав і запитав:
– Даси заклинання списати?
Шокль відволікся від процесу і здивовано подивився на Дракона:
– Яке заклинання?
– Ну, ти так багато всього вже насипав у цей казанок, причому з таким урочистим виглядом, що я подумав – це не просто кава, це чаклунське зілля… А яке зілля без заклинання?
– Тьху на тебе, – розсердився Шокль. – Ось сміятимешся – каву зіпсуєш. Не заважай!
Дракон усміхнувся, дістав з торбинки дудочку і заграв на ній якусь сумну мелодію. Незабаром кава була готова, розлита по кухлях. Друзі посідали біля вогнища, а дудочка продовжувала грати сама по собі, наче зачарована.
Мелодія лунала над полем і лісом, чарівно віддалялася та поверталася, відбившись луною від далеких гір.
“Життя поступово налагоджується, – подумалося Шоклю.
І в ту ж мить замість луни від далеких гір прилетів звук, від якого у друзів перехопило подих й серце втекло кудись сильно вниз, може, й не в п’яти, але ухнуло дуже сильно…
Звук був тягучим, холодним, моторошним, немов нічне виття собаки, що виливає свою тугу всьому підмісячному світу. Але тоді це був дуже – дуже великий собака. Просто мега-собака.
Друзі ще посиділи, прислухаючись до тиші, чекаючи, чи не повториться той звук. Але більше нічого не діялося.
Шокль невпевнено запитав:
– Ви це теж чули?
Дракон запитливо глянув на нього:
– Таке моторошне, тягуче, від чого можна посидіти завчасно?
– Ага, приблизно таке, – кивнув Шокль.
– Не-а, – спокійно сказав Дракон і налив собі ще кави.
Шокль жалібно глянув на друга, і Лямки поспішив його заспокоїти.
– Чули ми, чули, у тебе поки що не почалися галюцинації, друже. Ти абсолютно здоровий.
– Якщо не брати до уваги того, що серце тепер десь у п’ятах, – пробурмотів Дракон. – Хоча останнім часом у багатьох це звичайне для серця місце.
***
Дракона звали Грегом. Він з дитинства був незвичайним перевертнем. Погано тому, хто з дитинства не схожий на однолітків. Наприклад, якщо дракон росте серед перевертнів, чи перевертень – серед драконів. Грегу вибирати не було з чого: ні там, ні там йому місця не було.
Оборотні бувають, звичайно, різні, але щоб хтось перетворювався не на звіра, а на істоту іншої легендарної раси – такого ніхто не пам’ятав, не бачив, не знав. Та й між нами кажучи, знати не хотів. Батьків Грег не пам’ятав, рідних не бачив, друзів не знав.
Знову ж таки, скажемо прямо, і знати не хотів, бо вічно терпів глузування, а то й пряму ворожнечу, яка часто породжується нерозумінням, а воно породжується зазвичай страхом перед чимось незрозумілим.
Потім Грег потрапив у Долину Драконів, але не в ті місця, де мешкали всі дракони, а в куточок, де жив старий дракон-пустельник. Пустельник був дуже старий, дуже мудрий, нічого не боявся і міг зрозуміти таке, чого вже ніхто зрозуміти й не намагався.
Саме він дав притулок Грегу, навчив його всьому, що знав сам, допоміг зрозуміти, що самота – не найстрашніше у світі, бо всередині кожної істоти є цілий світ, треба лише відкрити його в собі.
Він навчив Грега нікого не боятися, вміти бачити хороше навіть у поганому, навчив просто жити у цьому світі. І коли пустельник пішов у інший світ, Грег вирушив подорожувати.
Щиро кажучи, Шокль та Лямки були першими, з ким він почав спілкуватися за всі ці довгі роки. Грег уперше бачив таких створінь. Вони не нагадували йому ні перевертнів, ні драконів, ні людей.
І йому раптом виявилося легко з ними спілкуватися, наче знав їх усе життя. Йому сподобалося те, як спокійно вони поставилися до його зміни вигляду. Вони не боялися Грега, не сміялися з нього, не дивувалися йому.
Ці малюки поводилися настільки просто та доброзичливо, що Грег раптом відчув, як це добре – просто сидіти біля багаття та пити каву.
І, звичайно, дивний звук його нітрохи не порадував. Йому так не хотілося, щоб саме зараз щось порушило його мирне «кавопиття».
Грег хотів був відмахнутися від звуку, що прилетів.
«Зрештою, – подумав він, – гори часом видають дивні звуки. Може, це був вітер, що протискувався крізь ущелину…»
Ця думка спробувала було затишно влаштуватися в його голові, як раптом звук долинув знову, але вже сильніше, тужливіше.
– Так, – сказав Шокль, – а я думав списати все на вітер.
Грег пирхнув:
– Я теж, але щось не виходить… Але поки що бажання йти та з’ясовувати, що це виє теж не з’явилося. А у вас?
– Якщо ми не підемо з’ясовувати, що це виє, – похмуро сказав Лямки, – цілком можливий варіант, що воно саме прийде з’ясувати, наскільки ми їстівні.
Грег кивнув:
— Це цілком можливо, хоча не бачу причин, з чого б нам не надати собі прискорення у бік, протилежний джерелу звуку?
– Не вийде, – зітхнув Шокль. – Це закон нюхачів. Якщо це твоя пригода, то вона тебе все одно знайде. І краще ти його, ніж воно тебе.
Грег співчутливо глянув на дітей:
– І що, у вас таке часто буває?
– Ну, щонайменше раз на рік на нас звалюється наша пригода. Вона зазвичай саме наша, ми ж нюхачі. І чомусь з усіх пригод лише кілька разів нам дісталися веселі та безпечні.
Лямки зітхнув:
– А найчастіше пригода буває небезпечною, страшною, шкідливою… Ну чи просто вбивчо похмурою.
– Хлопці, так жити не можна, – рішуче заявив Грег. – Це вже виходить самонавіювання.
– Саме… чого? – перепитав Шокль.
– Самонавіювання це. Ви вже самі собі вирішили, що пригода не буває веселою. А насправді навіть у найжахливішій пригоді можна знайти масу веселого та цікавого.
– Справді? – дуже зацікавився Лямки. – І навіть в цьому, що виє, наче його тягне туга по всьому світу відразу?
– І в ньому теж, – усміхнувся Грег. – А може, це воно так співає…
– Ну-ну … – Протягнув Шокль. – Раніше я вважав Лямки невиправним оптимістом, але, здається, я сильно промахнувся.
Грег і сам відчував, що його картина світу дещо наївна, але йому дуже хотілося подарувати цим малюкам справді веселу пригоду. А для цього потрібно було й самому повірити у дива.
Ну, а хто сказав, що дива не трапляються? Вони бувають, просто їм потрібно відкрити двері. А в зачинені двері вони точно не підуть.
ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ.
Попередня частина тут.
