В очікуванні снігу

– Зима за календарем … А де ж сніг-то? – невдоволено буркнув собі під ніс Сашка. Він вийшов з будинку у двір і озирнувся. Снігу не було. Все село «зяяла» сірістю дахів, завмерлих дерев і запорошених у вибоїнах доріг. Навіть подекуди травичка зелена проглядала. Ну що за напасть …

Щоранку Сашка з надією дивився на небо і мріяв про сніг. Адже це так цікаво спостерігати, як на землю падають сніжинки! Вони летять дружною зграйкою, іноді за їх пеленою не видно нічого навколо, але це непередаване відчуття польоту просто заворожувало хлопчика! А ще Сашка любив, коли йшов сніг, зачепивши голову, дивитися на небо і ловити повільно летючі сніжинки ротом!

Мама сварилася, побачив таке «неподобство», кричала, що можна захворіти й що не можна ковтати сніжинки, тому що вони брудні.

Сашка тільки посміхався їй у відповідь, не розуміючи, як біле могло бути брудним ?! Але він у свої п’ять років уже розумів, що сперечатися з дорослими марно і щоб не засмучувати маму, відразу ж з нею погоджувався.

Правда, трохи пізніше, сховавшись за старим дерев’яним сараєм, знову продовжував це захоплююче заняття.

Зиму Сашка вважав найкращою порою року. І якби його запитали чому, то він привів би масу незаперечних доказів. Адже тільки взимку йде сніг, тільки взимку можна і на санчатах з найближчої гірки з’їхати, і на ковзанах по замерзлому ставку покататися, і на лижах з батьком в ліс сходити! Та й все найголовніші й улюблені свята як раз на зиму припадають: День Святого Миколая, Новий Рік, Різдво, і день народження! Так вже вийшло, що народився Сашка під самий Новий рік!

А на свята і день народження Сашка обдаровували солодощами та подарунками, а хто ж цього не любить-то ?! Але все ж найбільше Сашка любив зиму саме за сніг.

Але в цьому році зима не радувала. День Святого Миколая пройшов, скоро день народження і Новий рік, а снігу все немає.
Ось у дворі з’явилась мама Сашка і покликала його в будинок. Хлопчик сумно зітхнув і ще раз подивився на небо. Але ніяких ознак снігу там не виявив.

Вночі йому приснився сон. Нібито потрапив він в казкове місто, де все було зі снігу та льоду. То тут — то там спалахували білосніжні величезні крижані палаци. По дорогах, на санях, запряжених кіньми, їздили туди-сюди люди! Навколо було весело! Сашка наблизився до ватаги дітей, які будували снігову фортецю і дружно перекидалися сніжками.

Сашку взяли в гру, і він теж став робити величезні сніжки та кидати їх. Як же приємно рипів і віддавав прохолодою в руках сніг !!! Але тут раптом в Сашку потрапили сніжком, і він впав …

– Вставай, соня! – почув Сашка мамин голос. Хлопчик відкрив очі й розчарування зітхнув. Сон закінчився, а він не встиг ще на санчатах покататися … Та й у відповідь сніжок не кинув.

Настрій у хлопчика остаточно зіпсувався, коли він побачив на столі ненависну манну кашу. Але Сашка вмився і приступив до сніданку. Він вважав себе вже досить дорослим (адже через кілька днів йому буде вже шість років), а дорослим не мають вередувати.

Але що це? Мама з батьком якось дивно переглядаються і весело на нього дивляться. Або йому це тільки здається? Ну, як же він забув, сьогодні ж вихідний, і батько не поїде в місто на роботу, а це значить, що цілий день все сімейство буде разом. Сашка посміхнувся. Хоч якийсь позитивний момент!

Поснідавши, він відправився як зазвичай з перевіркою у двір, відчинив вхідні двері та … завмер! Назустріч йому потягнуло свіжим морозним повітрям! Сашка вибіг у двір. О, Чудо!

Сніг ! Багато снігу! Сніг був всюди! Подекуди вже утворилися величезні замети! А сніг йшов суцільною стіною! Сашка радісно заплескав у долоні, а обернувшись, побачив батьків. Вони стояли, обнявшись, на ганку будинку і посміхалися, побачив непідробну радість і щастя на обличчі свого сина!

А потім Сашка з батьками грав в сніжки, катався з гірки на санчатах і, звичайно ж, сховавшись за старий сарай, ловив ротом сніжинки …