Осіння пізнавальна казка про пригоди дубового листочка. З неї ви дізнаєтеся, що побачив і що впізнав Листочок. подорожуючи Світом і чим закінчилася його подорож.

***
В одному старому казковому лісі стояв дуб. Він був у самому розквіті років, ще не старий, але вже й немолодий. Дуб багато побачив за свої 100 років із невеликим. А ось його веселі листочки змінювалися щороку і були не такі мудрі, як він.

Якось осіннього ранку віяв невеликий вітерець. Листя дуба весело гойдалося на гілках, сильно шуміло і перекрикувало одне з одним. Вони почали сперечатися про те, хто з них гарніший. Адже навесні та влітку вони були однакові. А з приходом осені, у кожного листочка з’явилося своє особливе вбрання, і вони стали змагатися один з одним.

І ось листя так сильно розшумілося, що мудрий дуб не витримав і грізно струснув кроною. Деякі листочки зірвалися і весело полетіли вниз, кричачи: «Дивіться, ми як крапельки дощу!».

Разом з ними полетіли на землю і жолуді. Величезний кабан уже чекав їх унизу, колупаючи землю своїм п’ятачком, у пошуках їжі.

Один листок у червоно-зеленому вбранні відокремився від шумної компанії й, причепившись за бороду вітру, полетів разом з ним.

Летить він — на всі боки дивиться і милується. Ліс із висоти схожий на заграву пожежі: весь червоно-жовтий і «живий» — листя так і колишуться.

Раптом Листок побачив, як Білка щось розвішує на гілках. Цікаво йому стало. Білки з початком осені часто приходили до дуба за жолудями, і всі кудись забирали їх. А одного разу Листок бачив, як білка закопувала жолудь недалеко від нього. Він тоді ще подумав, навіщо шукати та нести такий тягар, щоб потім закопати.

От і не втримався малюк від цікавості, відірвався від вітряної бороди й полетів униз.

Упав він прямо поряд із Білкою. Але та на нього навіть уваги не звернула. Вона старанно проколювала гострим сучком капелюшок красеня гриба.

ПРОПОНУЄМО РОЗГАДАТИ: Кросворд “Осінні мотиви”

Тоді Листок сам запитав:
— Привіт. Ти навіщо гриби вішаєш на гілки?
— Привіт, — відповіла Білочка, — у мене сім’я, малюки. Мені взимку дітей годувати треба. Ось і сушу гриби. А в коморі у мене ще горіхи, шишки та жолуді лежать.
— А я бачив, як одна білка закопувала жолудь. Для чого?
— Правда? А де?
— Там, біля тата-дуба.
— Деякі білки комори в землі мають. Щоправда, іноді вони потім забувають, де вона у них, та жолуді всю зиму лежать там. Але навесні, ця комора перетворюється на парник — жолуді проростають і з’являються нові дерева.
— А що таке зима? — спитав Листок. Але білка не встигла йому відповісти, тому що вітер посилився і підхопив його за собою.

Невдовзі цікавий листок зустрів ведмедя. Клишоногий жадібно їв горіхи та нишпорив малинником у пошуках запізнілих ягід.

Лист причепився за шкуру ведмедя і запитав:
— Ти ось якій великий і товстий, навіщо ти продовжуєш так багато їсти?
— Зима велика. Мені треба запастись жирком. Я ж спатиму і не зможу вийти пообідати, — прогарчав Ведмідь.
— А що таке зима?
— Ти не знаєш, що таке зима? — здивувався Ведмідь. — Зима це коли холодно, та я сплю….

Тут Листочок побачив, як котиться по землі щось колюче.

Відірвався він від пухнастої шубки ведмедя і полетів униз. Коли він причепився за голки колючого створіння, він навіть трохи скрикнув.
— Хто тут, — почувся голос з-під голок.
— Це я дубовий листок. – А ти хто?
— Я — їжак. А ти вже зовсім сухий лист?
— Ні, я тільки сьогодні зірвався з дубка. А чому ти питаєш? — Листик щосили намагався відчепитися від гострих голок.
— Мені потрібні сухі листочки та м’який лісовий мох, щоб моя нірка під пнем була теплою. Адже мені доведеться бути там усю зиму.
— Добре, гаразд, я полетів, — Листочку не хотілося стати периною для колючок, і він швидко знову причепився за борідку вітерця.

Невдовзі вітер почав стихати, і маленький мандрівник спускався все нижче й нижче. Він і сам уже втомився літати та хотів відпочити.

Ось він вже лежить на землі. Навколо нього лежать ще листя, але немає серед них жодного дубового.
Сумно стало Листочку.

ПРОПОНУЄМО ПОЧИТАТИ: Невелика розповідь та вірш для дітей про пізню осінь

Тут біля нього встав Зайчик, боязко обертаючись на всі боки.
— Ти кого виглядаєш? — спитав Листок.
— Тут лисиця не пробігала?
— Не знаю. Я щойно спуститься. А ти чомусь білий? Я бачив тебе влітку, ти був сірий.
— А хіба ти не знаєш загадки: «Влітку сірий, узимку білий»? Це про мене. Тільки снігу ще немає, а я вже білий. Мене лисиця так швидко знайде. Ех, швидше б сніг випав.
— А що таке сніг? — позіхаючи, спитав листочок.
— Сніг — це такі білі пластівці, які покривають усю землю і мене в білій шубці на ньому майже не видно. Сніг іде лише взимку, коли холодно.

Зайчик втік далі, а Листочок залишився лежати на землі. Він дивився на небо. Згущувалися хмари, і небо стало зовсім сірим та сумним.

Стало холодно. Листок зіщулився і постарався звернутися.

Аж раптом він побачив, як з неба щось летить.

Багато маленьких білих штучок, схожих чи то на парашутики кульбаб, чи то на білих мух. Долетіло це щось біле до нього. Листочок відчув легкий холод.

— Це, мабуть, сніг, про який говорив зайчик, — здогадався листочок.
Сніжинка на листку розтанула, але замість неї прилетіла інша сніжинка. Потім ще й ще одна. Незабаром листочок і все навколо було вкрите тонким шаром сніжинок. Листику вже не було холодно. Навпаки, знизу гріла земля, йому було спокійно, і він заснув.

Опалі листочки падають на землю, застилаючи її наче покривалом. Усю зиму вони зігрівають землю та її мешканців, які перечікують холоди та морози.

Навесні листочки розчиняються і живлять землю корисними речовинами — органічними речовинами, і стають чимось на кшталт вітамінів для ґрунту та нових молодих рослин.

Десь такий же листочок дав сил маленькому жолудю, закопаному білкою, і з нього виросте ще один красень-дуб.

А навесні листочки на ньому весело шумітимуть і шелестітимуть…

Автор казки: Людмила Поцепун
Переклад: Лариса Олійник.