Сіріє … Нелюдським голосом волає будильник, завбачливо поставлений тобою в порожню каструлю. Кот, згорнувся клубочком в кутку твого ліжка, з переляку зривається, сахається вбік і падає на підлогу. Слідом за ним з ліжка схоплюєшся ти. Звичайно ж, в інший час ніякий будильник не зміг би потривожити твій сон! Але не сьогодні!

А що ж такого особливого в сьогоднішньому дні? Та власне, нічого. Просто старший брат бере тебе з собою на риболовлю. Вудки укладені в чохол, наживка і сніданок в рюкзак. Все готово! І ось ви з братом мчитесь на красивому блискучому скутері. Місто залишилося позаду, замиготіли високі, стрункі тополі, які перейшли поступово в посадки по обидва боки дороги. Красиво!

– А навіщо вони? – кричиш ти, сильніше притискаючись до брата.
– Хто?
– А ці дерева …
– Ну а ти сам як думаєш?
– Для краси?

Брат сміється.
– Ну і для краси, звичайно, теж, але головне не в цьому. Вони перекривають шлях вітру, щоб він взимку не перегороджував шлях снігом.
– А … – замислившись, ти замовкаєш і мовчиш уже до самого ставка.

Тихо. Сонечка ще не видно, але вже ясно. Легкої, прозорою димкою стоїть над ставком ранковий туман. Ніщо не ворухнеться. У крапельках роси відбивається нескінченна синява неба. Важкі, промоклі за ніч листя пригинають гілки, приховуючи вузеньку стежку, що веде до берега. Ви з братом сміливо пірнає туди — і вже через хвилину розмотуєте вудки та дістаєте наживку.

Поплавок завмер на водній гладі. Замір і ти в очікуванні. Навіть час уповільнив свій біг …

Але ось червона точка ворухнулася, сіпнулася сильніше, від цього на воді з’явився коло, стало розширюватися і пропало … А поплавок тим часом нахилився і повільно поплив у бік.

– Тягни! – зашипів брат.
Ти миттєво потягнув вудлище на себе. Волосінь відірвалася від води та натяглася струною, але не тут-то було. Раптом вона стала швидко переміщатися з одного боку в інший. Серце закалатало швидше, дихання пропало взагалі й … з води, слідом за волосінню вилетів карась і полетів прямо на тебе. Упав на берег, забився, застрибав по землі. Брат тут же накрив його рукою, зловив, звільнив від гачка і кинув в садок.

– Ну ось! Вітаю тебе! – сказав він, посміхаючись.
З недбалим виглядом ти поміняв наживку і знову закинув вудку, хоч всередині тебе все ходором ходило від радості!

Ранкові години втекли непомітно. Сонечко піднялося над деревами. Туман зник, а за ним і роса. У садку на той час вже плавало більше десятка карасів, плотвичек, йоржів і окунців.
Риболовля вдалася!

Прокинувся вітерець. Він спершу тихо, не поспішаючи, перелетів над ставком і загубився в гілках посадки. Потім сміливіше, сильніше. По воді пішли дрібні брижі. А вітер все дужчав, і через кілька хвилин на ставку піднялися справжні хвилі. Поплавці кидало то вгору, то вниз і було не зрозуміло, клює чи це чи ні. Незабаром клювання остаточно пропало.

– Їдьмо до дому, — сердито сказав брат. – Сьогодні риболовлі вже не буде. Вітер перешкодив.

І ти, скорчивши незадоволену гримасу, починаєш змотувати свою вудку.
– А звідки він?
– Хто?
– Вітер. Де він взявся? І взагалі, чому він буває?

Брат в подиві подивився на тебе, але потім посміхнувся.
– Ну, якщо у двох словах, то це горизонтальне переміщення повітряних мас, обумовлене тиском і температурними змінами.
– Нічого не зрозумів!
– Гаразд, згадай, вранці, сонечка ще не було, тобто це ми його не бачили, а насправді воно вже світило, ну скажімо, он за тим лісом …
Брат вказав рукою на далекий ліс, що стояв на сході.

– Як же так? Чому воно там світило, а тут немає?
– Ну як же? Земля ж кругла і постійно крутиться. А сонечко стоїть на місці …
– А хіба це не воно крутиться навколо Землі?
– Ні звичайно! Не перебивай! Так ось, рухаючись, Земля підставляє Сонечку свої простори, і воно їх зігріває. І тільки якась ділянка йде від сонячних променів, як інша вже з’являється. Розумієш?

Ти киваєш, хоча, якщо чесно, не розумієш нічого. Брат хитає головою, посміхається і дістає з рюкзака ліхтарик.

– Дивись — в одній руці він тримає ліхтарик, висвітлюючи їм рюкзак, який тримає в іншій руці. – Бачиш, світло ліхтарика падає там, де кишеню, а ось тепер я стану провертати рюкзак. Карман йде від світла, а на його місце є задня частина, там, де лямки. Зрозуміло?
– Так. Тобто і Земля так? Ось зараз сонечко світить на наш ставок, а до вечора воно над ставком сховається, а замість ставка буде підсвітлювати якесь інше місце?
– Абсолютно вірно! Так ось, уяви, що за тим лісом, Сонце вже нагріло луг, а сюди його промені ще не дісталися. Від землі нагрілося і повітря, стало підніматися вгору, створюючи розрідження. Тобто його як би стало там менше, а ось тут повітря залишилось холодним, як би спресованим, і як тільки повітря за лісом стало підніматися вгору, те повітря, що біля нас, поповзло туди.
– Навіщо ж йому туди повзти?

– Та тому що, порожнечі в природі не буває, і якщо щось кудись іде, його місце заповнює щось інше.
– Ага, значить наше повітря поспішає заповнити місце за тим лісом?
– Ну, десь так … А тепер уяви, що розмова йде не про ліс і ставок, а про набагато більші простори землі, які з тих чи інших причин нагріваються Сонечком по-різному. Ось і виходить — в різних місцях різний тиск. І доводиться повітрю постійно переміщатися по планеті. І чим більша різниця в тиску, тим сильніше бувають вітри, досягаючи часом дуже великій швидкості й сили. Зрозумів?
– Ну, напевно не зовсім і не все…
– І вірно. Я не вчитель! – відповідає брат. – Але в школі, на уроці природознавства, тобі неодмінно розкажуть набагато зрозуміліше, ніж я!

… Скутер, залишивши позаду ставок і дальній ліс, направляється до міста. Густі посадки змінюються стрункими тополями. У садку два десятки риб — ваша з братом гордість! В обличчя дме вітер, викликаючи сльозинки та розвіваючи волосся, але ти здогадуєшся, що всякій тиск, про які розповідав брат, тут ні при чому. Вся річ у тому, що скутер не стоїть на місці …

Автор: Давід Чорний
Переклад: Лариса Олійник

TEXT.RU - 100.00%